«А тепер, доню, поверни все, що я на тебе витратила»

«А тепер, доню, поверни все, що я на тебе витратила»

Була у мене знайома – мила, спокійна дівчина. Заміжня, двоє дітей. Чоловік працював, щоб забезпечити сім’ю. Дружина, звісно, в декреті, поки діти маленькі. Грошей ледве вистачало, в садок дітей ще рано було віддавати, тому дівчина (назвемо її Настя), на роботу вийти не могла. Та й чоловік, молодий фахівець, з невеликою зарплатою.

Але вони не скаржилися, справлялися самі, у міру можливості. Економили на одязі (Настя майже нічого собі не купувала з тих пір, як пішла в декрет), на відпочинку (прогулянки по парку – ось і відпочинок), на їжі (солодощі, дорогі продукти тільки у свята). Батьки їм грошей не «підкидали».

Батьки Насті жили в тому ж місті і вона з дітьми іноді приходила до них у гості, батьки теж відвідували молодих зрідка після роботи.

Бували ситуації, коли виникали непередбачені витрати (хтось захворів, порвалися чоботи, чоловікові видали премію меншу, ніж розраховували). Та хіба мало в житті ситуацій буває таких … Тоді Настя займала грошей у батьків. Але при отриманні «дитячих» або зарплати чоловіка, повертала назад.

Під час чергового безгрошів’я, настала якась низка неприємностей – спочатку по черзі застудилися діти, потім чоловік пішов на лікарняний, потім у Насті порвалися зимові чоботи, а ще й діти зі старого одягу виросли. Настя звернулася за допомогою до батьків, ті дали їй пару тисяч, сказавши «віддаси коли зможеш». Потім дали ще …

Можливості повернути всю суму (і навіть частину) у Насті поки що не було. І батьки поки не вимагали, не бідували. Настя обов’язково поверне, при першій можливості. Так минуло кілька місяців. Вона повертала потихеньку батькам борг – по тисячі-дві.

В черговий візит до батьків Настя приїхала з малюками, вони сиділи грали в кімнаті, а Настю на кухню покликала мама. Запитала, як у них з грошима. Звичайно ж, не густо було …

«До осені поверни нам, будь ласка, хоча б більшу частину суми» – сказала Насті мама.

«А скільки ще я вам винна?» – запитала Настя. Приблизну суму вона знала, але вирішила порівняти з сумою, сказану батьками. Хіба мало, раптом прорахувалася. Щоб не виникло незручної ситуації. У відповідь Насті протягнули листочок з якимись записами.

«Сорочка – 500, ліки – 800, апельсини – 200, спідниця – 1500… ..» – весь лист був списаний дрібним почерком. “Що це?” – запитала Настя в подиві. «Ну, пам’ятаєш, я Іванкові сорочку купувала, тобі якусь спідницю купила, і коли ви хворіли, з ліками приїжджала, ось і кругленька сума набігла вже,» – прощебетала мама.

Тут до Насті дійшло … Виявляється, бабуся не просто вирішила порадувати онука обновкою і замучену дочку в декреті нової спідницею (обрану на свій смак, Насті тільки відправила фото і запитали, чи подобається їй і  чи купити для неї цю спідницю).

Настя ж брала ці несподівані покупки як подарунки. Знаючи про це, вона б відмовилася від спідниці точно (вже як-небудь в старій походила ще), та й ще від деяких речей зі списку можна було б відмовитися … Та й чому не сказали відразу, що це – в борг, з віддачею? Не раз же і не два таке було …

Настя була в розгублених почуттях … Вона тихо зібрала дітей, забрала листочок і пішла додому. Чоловікові вона нічого відразу не сказала, тому що їй було соромно. Він би не зрозумів її. Довго ще Настя не могла усвідомити все і прийти в себе. Але твердо вирішила більше ніяких раптових «подарунків» від батьків не брати.

Через кілька місяців Настя змогла вийти на роботу, хай з невеликою зарплатою і на півставки, поки діти проходили адаптацію в дитячому садку, але все ж у неї з’явилося трохи своїх грошей, з яких вона повертала батькам борг «списку речей і покупок», а ті гроші, які дали батьки в борг зі словами «віддаси, коли зможеш», віддавали із зарплати чоловіка.

За матеріалами