В мої 55 чоловік пішов до іншої. Не можу прийти до себе, як взагалі таке могло статися і старість тепер – самотність

В мої 55 чоловік пішов до іншої. Не можу прийти до себе, як взагалі таке могло статися і старість тепер – самотність

Мені 55 років, скоро вже і пенсія, але ще працюю, хоч сил все менше, здоров’я вже не те. А проблема у мене банальна – мене кинув чоловік! Тільки відзначили срібне весілля, а він кинув мене і пішов до іншої. Прожили ми з ним по роках більше, тільки дата весілля така була.

Є у нас дочка, їй теж 25 років, тільки вона живе дуже далеко, де служить її чоловік, він військовий. Вона в 20 років вискочила заміж за лейтенанта і поїхала, я вже навіть бабусею один раз стала, внучці 3 роки, а ще дочка знову вагітна.

З чоловіком жили всі ці роки непогано, сварилися рідко. Може тому, що за характером ми підходили один одному: він такий вибуховий, а я вмію згладжувати гострі кути. Мій лагідний характер іноді навіть його дратував, він називав мене безхребетною і говорив, що я навіть постояти за себе не вмію в разі чого, надто безвольна. А я і не сперечалася – навіщо конфлікт розпалювати?

Незважаючи на дрібні суперечки, нас вважали зразковою сім’єю: я ніколи не подала привід для ревнощів і не чула ні від кого, щоб мій чоловік з кимось загуляв. Навіть не знаю, як таке могло статися, що чоловік знайшов собі коханку.

Ну, може бути, перші тривожні дзвіночки почалися з того, що чоловік бурчав, що я повнію. Взяла себе в руки, сіла на дієту, навіть в басейн ходила, а вага залишалася, скинула незначно. Пішла до лікаря, виявилося, що у мене сильний гормональний збій на грунті клімаксу, призначили таблетки, але я на них зовсім не схудла, що дуже почало злити чоловіка.

А ще цього літа чоловік став їздити до друга на дачу з ночівлею – мовляв, допомагати йому в будівництві. З собою він мене не брав, говорив, що там чисто чоловіча компанія, всі випивають увечері, мовляв – бабам там не місце. Тільки потім я дізналася, що він їздив до іншої жінки.

В іншому, він сам мені в цьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти. Відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів жінку, худеньку і енергійну, яка має свою думку, не те, що я. А я дуже сильно плакала, тримала його за куртку, стояла на колінах, просила не йти! Але він як заговорений, очі скляні, пішов!

Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, прокляла його на словах. Приїхати вона не може, вагітність важко проходить, та й як вона кине чоловіка з дитиною, і заради чого – щоб просто мене пожаліти?

Так, напевно, мені долею написано – залишатися до старості самотньою. Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня. Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тією дамою не зростеться: він гордий, та й дратувала я його.

Хоча я знаю, що там все зростеться – у них все добре! Знайома розповідала – любов неземна, розлучниця його пестить і плекає, а він їй квіточки носить і продукти пакетами! Але мені від цього не легше, тільки серце розривається. Все з рук падає: рукоділля, пилосос, губка для миття посуду.

Працювати немає бажання, будинки запустіння. Що мені робити, як все це пережити? І люблю і ненавиджу свого невірного чоловіка. Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще візьме мене заміж.