Чоловік мені заявив: «Дітей треба однаково любити!». Так я і люблю, але дочці ж бабусина квартира потрібніша
Моя свекруха ще за життя написала заповіт на онуків: на наших сина і дочку. Квартира хороша, двокімнатна, з високими стелями, тільки ремонт потрібно було зробити, коли бабуся померла. Дочка тоді вже студенткою була, зустрічалася з хлопцем, який приходив і допомагав нам з ремонтом.
Після навчання дочка з цим хлопцем подали заяву на розпис, одружилися вони. Ну чому б молодим відразу не переїхати в нове житло? На тому і вирішили, наш син ще тоді в 10 класі вчився, жив з нами.
Поки син служив в армії, наша дочка народила дитину. Син повернувся і знову до нас додому. Він зараз вчиться в коледжі, а тепер почав тягати в свою кімнату своїх друзів і ще свою подружку іноді на ніч залишає. Чесно кажучи, набридло нам постійне ходіння молоді, я стала робити зауваження.
Син почав психувати, що, мовляв, бабуся заповіла їм обом квартиру, а живе тільки одна сестра там з сім’єю. Я кажу: «Ну то йди туди! Подивимося, як ти там проживеш з маленькою дитиною. Туди ти своїх друзів точно не приведеш! Заробляй сам собі на квартиру – ти ж чоловік! ». Сидить, дметься!
До речі, зараз у дочки не найкращі часи – почала часто сваритися зі своїм чоловіком. Ось так ось, раптом він піде, їй тоді взагалі потрібна буде захищеність – свої стіни! Вона – дівчинка, тим більше з дитиною на руках, вона не вільна на даний час.
А син наш – майже два метри зросту, відучився зараз, ну чого б не піти працювати, щоб собі квартиру купити ?! З сестрами-то не живуть, тим більше, коли це дочка, не дай Бог, зараз залишиться одна, їй же захочеться ще раз особисте життя налагодити, нового чоловіка приведе, ще дітей народить. Ну правда ж?
Через ці молодіжні компанії чоловік теж став нервовий і прийняв зовсім вже жахливе рішення: продати бабусину квартиру, рівні частини поділити на дітей і нехай вони собі для житла вносять ці гроші для іпотеки. Чоловік каже: «Це рівна частка дітей! Заодно і на міцність зятя перевіримо! ».
У доньки основні сварки через те, що її чоловік не відчуває себе господарем в сім’ї. Хоча він же ремонт робив, у чому проблема?
Але мене найбільше жахає те, що буде з дочкою: знову починати все спочатку, переїжджати, перевозити речі, робити ремонт платити за іпотеку! А якщо її чоловік все ж кине? Тоді ми будемо платити! А так вже є все, навіщо руйнувати те, що дочка вже має ?! А якщо навіть і не кине, то куплена в спільному шлюбі квартира буде і на зятя, як на власника, записана!
Всі один з одним перегризлись тепер: я з чоловіком, дочка з батьком, я з сином і сестра з братом! Дочка сказала татові: «Хоч в суд на мене подавай, я не з’їду з цієї квартири!», я заступаюся, а чоловік шукає захисту в зятя, той теж на дружину наїжджає, згоден з батьком. І все через те, що син почав тягати ці натовпи, гуляв би сам де-небудь, і було б все в порядку!
Мене недавно вбила фраза чоловіка: «Дітей треба однаково любити, син для нас – теж дитина!». Так я обожнюю сина! Але вважаю, що шкодувати треба все ж дівчаток, вони незахищені, а чоловік завжди знайде, як вижити! Тим більше сина ніхто не жене з квартири, але треба жити за нашими правилами! Не знаю, як переконати в цьому всю нашу чоловічу половину.