Змусила зятя допомагати по дому і з дітьми, поки дочка лежала в лікарні. Тепер дочка ображена: «Мамо, навіщо ти нас посварила»

Змусила зятя допомагати по дому і з дітьми, поки дочка лежала в лікарні. Тепер дочка ображена: «Мамо, навіщо ти нас посварила»

– Дочка в середу з лікарні виписалася! – розповідає Клавдія Михайлівна. – Пролежала два тижні, хоча лягала на пару днів. Говорили, прокол зробимо вам і все, на наступний день додому підете. А виявилося не так просто, в результаті досить серйозна операція була … Ну, добре, що все позаду!

Я в середу їй дзвоню вранці, кажу, коли у тебе виписка-то? Я сподіваюся, тебе Дімка твій забере на машині? А вона зам’ялася так і каже – так навіщо мене забирати, я сама доберусь, він же на роботі! В крайньому випадку, викличу таксі …

Дочці Клавдії Михайлівни, Ганні, трохи за тридцять, у неї чоловік і двоє дітей, хлопчики двох і чотирьох років. Анна не працює, сидить з дітьми. З першим йшла в декрет, але компанія, де вона працювала, ще до народження другого сина перестала існувати, тому, якщо що, на роботу Ганні виходити нікуди.

Втім, їй поки і в голову не приходить думати про роботу. У них традиційна сім’я – чоловік несе додому гроші, для них, чотирьох, цілком достатні. Анна господарює, причому, робить це сумлінно. Вдома у неї чистота, завжди є гаряча їжа, діти охайні, доглянуті.

– Домовилися, що я буду жити у них і сидіти з дітьми, поки Аня в лікарні! – розповідає Клавдія Михайлівна. – Ну, ми ж думали – на пару днів. Аня все приготувала нам, написала на папірці – що кому розігрівати, коли давати …

А потім, коли з’ясувалося, що лікарня надовго, так вона не про себе турбувалася, а про те, як ми тут будемо, уявляєш? Ось ненормальна … Хоча, дивлячись на її чоловіка, може, й не дивно, що вона переживала. Дорослий мужик до життя не пристосований абсолютно!

Клавдія Михайлівна, звичайно, знала, що зять вдома не робить нічого. Але знати – це одне, а побачити на власні очі – трохи інше. Дмитро звик, що йому все дають і подають, сам собі хліба не відріже, ложку не візьме, буде сидіти і чекати, коли це зробить теща. Не кажучи вже про те, щоб тарілку за собою помити.

– У власному будинку не знає, де що лежить! Чого не вистачає – ой, а я не знаю, це у Ані потрібно питати … Я йому кажу – Діма, але Аня в реанімації! Накажеш їй туди зателефонувати і запитати, де в будинку зберігається сода, або де дитячі рукавички знайти? Мовчить …

Клавдія Михайлівна цілий день, як білка в колесі, крутилася з двома маленькими онуками, ще й готувала на всіх, зрозуміло, і прибирала в будинку. Зять же сподівався, що проживе так само, як при дружині – нічого не роблячи. Прийде з роботи, поїсть і піде за комп, навіть не озирнувшись ні на купу тарілок, що залишилися на столі, ні на власних не сплячих ще дітей.

Але Клавдія Михайлівна такого терпіти не стала з першого ж дня.

– Поїв, встав, тарілку відсунув, пішов комп’ютер включати. Я підійшла і вилку з розетки висмикнула. Кажу – знаєш що, Дмитро Миколайовичу, я тобі не Аня! Слуг тут немає, брудні твої тарілки мити я не буду. Так що давай вставай і пішов на кухню бігом! Все за собою прибрав швиденько! А в інтернеті сидіти будеш, коли по дому всі справи переробиш, дітей спати вкладеш!

– Хм. Круто ти. А він що?

– Ну що-що, спочатку намагався там щось варнякати – мені, каже, треба по роботі пошту подивитися! Я кажу, ти цілий день на роботі дивився свою пошту, почекає вона тебе! Завтра подивишся …

Ну, встав і пішов. Надувся, звичайно, як індик. Але сваритися зі мною йому, знаєш, невигідно зовсім було. Його-то матуся не побігла щось з дітьми сидіти, поки Аня в лікарні … Тому під ніс собі бурчав, але робив те, що йому сказали! І посуд мив, з дітьми займався так-сяк!

Всі два тижні, судячи з усього, теща тільки те й робила, що виховувала і муштрувала зятя. Він у неї і білизну з пральної машинки розвішував, і каструлі мив, і навіть ліжко своє застилав – одним словом, робив те, чого не робив з тих пір, як одружився. Бурчав, злився, не розмовляв, але по господарству допомагав.

… Коли настав день виписки Анни, Клавдія Михайлівна навіть не сумнівалася, що Дмитро поїде зустрічати дружину. Ну а як інакше-то. Дочка після операції з сумками, пакетами, речами, Дмитро же на машині.

– А дочка мені каже – мамо, так я йому сказала, щоб він не приїжджав, я сама доберусь! – розповідає Клавдія Михайлівна.

– Я говорю, Аня, ти з глузду з’їхала, чи що? Навіть не думай. Дзвоню до цього індика, ну зятя свого! «А мені Аня сказала, сама добереться! Я не можу її зустріти сьогодні ніяк, я працюю! » Ну, тут у мене просто в очах потемніло вже.

Кажу, Дімочка, а не нагадаєш мені, мій золотий, ким ти працюєш? Менеджером? Так це дурниця! Менеджер – це не хірург, не авіадиспетчер і навіть, на худий кінець, не двірник. Нікому твоя робота, кажу, не потрібна, якщо ти тиждень на неї не прийдеш, ніхто і не помітить, і в світі нічого рівним рахунком не зміниться! А він трубку кинув …

Трубку зять не брав, і Клавдія Михайлівна зателефонувала своєму чоловікові – він не батько Анни, і навіть її не ростив. Жити стали, коли дочці Клавдії Михайлівни було вже за двадцять. При цьому, ні слова не кажучи, чоловік відразу погодився з’їздити і забрати Анну з лікарні. Привіз додому з двома великими сумками речей, якось несподівано багато накопичилося в лікарні за два тижні – халат, рушник, тапочки, посуд, ноутбук …

Дочка ж, замість того, щоб сказати матері спасибі, накинулася з докорами.

– Мамо, каже, ну от навіщо ти лізеш? Я сама Дімці сказала, щоб він не приїжджав, доїхала б на таксі. Тепер він образився, трубку не бере. Тільки цього мені зараз і не вистачає, щоб він губки дув! ..

Я кажу, Аня, ти на себе подивися, яке таксі взагалі? Ти на ногах ледве стоїш! А перед Дімкою твоїм витанцьовувати я не збираюся, і тобі не раджу. Ти і так його на шию вже посадила! Треба з цим закінчувати! Губки дути нехай до матері своєї йде! ..

… З такою матір’ю і ворогів не треба – посварила дочка з чоловіком?

А може, мати права, поставила зятя на місце, допомогла дочці? Тій не ображатися треба, а спасибі сказати?

За матеріалами