Шкільний товариш запевняв, що стане багатим. Через роки побачив його за касою магазину шуб. Моя зловтіха тривала недовго
Більше двадцяти років тому, коли я ще просиджував штани за шкільною партою, був у мене один друг. Не те, щоб прям кращий, але спілкувалися ми з ним досить таки добре і близько. Єдиною перешкодою для гордого статусу «Кращий друг» виявилися його хвастощі.
Суть в тому, що він весь час всім навколо твердив, що стане успішним, буде мати свій величезний будинок, де буде як мінімум два поверхи, хорошу машину і красуню дружину. Сам він ріс у бідній родині, тому хорошого стартового капіталу для цього всього у нього не було.
Ну в загальному, школа закінчилася, ми роз’їхалися хто куди. Я через півтора року одружився, з’явилися діти, платимо з дружиною іпотеку, живемо непогано. Що трапилося з другом, я був взагалі без поняття. На день народження коханої я вирішив подарувати їй шубу, яку вона дуже хотіла вже давно.
Вона хоч і не найдорожча, але й збирати мені на неї довелося майже цілий рік. Настав день Х, їдемо з дружиною в магазин шуб. Зайшли в будинок, дружина відразу пішла придивлятися. А я з великим здивуванням виявив за касою свого шкільного приятеля. Привіталися, перекинулися двома словами, він нас добре обслужив, купили шубу.
Ох, який же у мене був задоволений вигляд, коли я дізнався, що найголовніший мрійник і крикун в школі працює тепер звичайним касиром. Радий був від того, що життя у нього не вийшло таким, яким він собі і всім навколо малював у своїй фантазії. Розчарування мене спіткало досить таки швидко. Через кілька днів я дізнаюся, що він не просто продавець в цьому магазині, він є власником цього салону.
А за прилавком сидів тому, що його продавець був в відгулі, у нього як-раз дружина тоді в лікарні народжувала. Також у нього і особняк величезний двоповерховий, і машини-іномарки за кілька мільйонів кожна, тільки ось дружиною люблячою правда поки не обзавівся. Сиджу ось тепер і думаю, карма це чи ні. А може просто везіння? Цікаво знати, як він зміг себе вмотивувати на такі ось звершення.