«Нічого не знаю, в графі «батько» вказані Ви, забирайте близнюків!»
Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох новонароджених хлопчиків. Сам винен, офіційно розлучатися треба було! Але виявилося, це на щастя …
З Ольгою ми були одружені десять років. У нас було дві дочки, Каріна і Дарина. Все ніби, як у людей: вдень робота, ввечері сім’я, але тільки ось щось наша мама стала частенько затримуватися десь. Те до подруги зайде, то в магазині в черзі стоїть, то на роботі завал … Зрештою донесли мені «добрі» люди, що у Ольги є коханець.
Я, звісно, не став тягнути і пред’явив їй претензії. Ольга тут же почала оборону, а найкраща оборона, як відомо – напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з’їдав» весь її час, а дочки, дочки взагалі, виявляється, любили тільки мене … Загалом покричала і заявила, що йде до коханця. І ж пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною.
Каріна і Дарина спершу довго не могли зрозуміти куди мама поділася, але потім звикли. Мені тут якраз по роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, ну я і погодився. Ми з дочками почали збиратися, все сталося дуже швидко, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Ольгою офіційно.
На новому робочому місці я познайомився з гарною жінкою. Анастасія була моєю ровесницею і теж ростила одна двох дочок. Не довго думаючи, ми з’їхалися і стали жити однією великою сім’єю. Наші діти були практично одного віку, вечорами вдома стояв постійний шум: дівчата то весело грали всі разом, то навпаки щось ділили, цілий дитячий сад.
Їй Богу! Ми з Анастасією не могли натішитися на дівчат, але в таємниці намагалися зробити спільного сина, проте, щось не виходило.
На момент дивного дзвінка, ми з Анастасією прожили разом два роки і вже зневірилися народити сина … Ну, не дано, будемо ростити дівчат. Так ось про дзвінок.
За номером на мобільному я відразу зрозумів, що дзвонять зі стаціонарного телефону мого рідного міста:
– Микола Петрович?
– Так, слухаю Вас.
– У мене для Вас погана новина … Ваша дружина Ольга Павлівна, на жаль, так і не вийшла з коми і сьогодні померла. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Ольги Павлівни ми Вам якраз завтра і пояснимо.
– Це якийсь жарт? Я не бачив Ольгу Павлівну три роки і наші з нею діти зараз поруч зі мною.
– Нічого не знаю, в графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!
На тому кінці дроту поклали трубку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого дзвонили, через інтернет: це був, дійсно, наш міський пологовий будинок.
Анастасія дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, всю розмову вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з’ясовувати що ж там сталося з моєю колишньою.
У пологового будинку ми зустріли подругу Ольги. Вона то і розповіла нам про те, що коханець кинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину. Вагітність проходила у Ольги важко, двійня як-не-як, а в кінці взагалі сталося щось зовсім погане … Дітей врятували відразу, а ось їхня мати впала в кому і через кілька днів її не стало.
Близнюків потрібно було реєструвати після народження, а мати не могла в такому стані повідомити актуальних даних, тому їх записали відповідно до даних РАЦСу, в яких я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.
Подруга Ольги в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Анастасія стояла поруч зі мною і чомусь сильно-сильно стискала мою руку.
– Настя, ти чого?
– Коль, адже ми заберемо їх собі, правда?
Було видно, що Анастасія щосили ховає радість і посмішку.
– Кого? Близнюків?
– Так, так, так … Ну, будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не вийдуть, а це цілих два, готових …
– Настя, це не іграшки якісь, щоб так про них … я не знаю …
– Коль, ну, я серйозно! А дівчата то як зрадіють! Твоїм так і зовсім вони наполовину кровні брати … Ну, Коль …
Коротше, я не можу встояти. Забрали ми близнюків, Ольгу Павлівну проводили в останню путь, як годиться.
Дівчата верещали від радості, що ми їм братиків привезли і всі дивувалися, як це вони у мами Насті животика то не помітили!