Голодні вовки оточували ведмежат, їх мама благала про допомогу, зустрівшись поглядом з дідом …
Історія ця сталася в маленькому селі. Дідусь мій, Іван Петрович вже кілька років тримав у дворі пса – Дружка, а тут вийшов з ранку, глядь, собаки і сліду не було. Картаючи себе за те, що не посадив з вечора не ланцюг, пішов на пошуки, поки шукав, кликав, дійшов до лісу. Думає, чи не буде пес забрідати далеко без нього, а лише пройдеться по краю.
А тут глядь, на галявинці, трохи нижче, граються кілька ведмежат, поруч з ними їх мама ведмедиця.
Дід завмер, замилувавшись ідилією, як раптом якийсь рух. Придивився – вовки!
Серце тут же пішло в п’яти, чоловік завмер, немов статуя, схопившись за рукоятку зброї, прихопленогї0 про всяк випадок з собою. В голові крутилося – треба бігти!
Тут ведмедиця підняла лапу і заклично глянула в його бік, мовляв рятуй! Через секунду вона повела своїх ведмежат в барліг, намагаючись затримати пильність вовків. Кущі заворушилися, сірі рушили на неї.
Не знати звідки раптом вистрибнув з кущів Дружок і кинувся з гавкотом на вовків, ті наїжачилися, тоді то дід і вистрілив в повітря …
Вовки тут же зникли з очей …
Через півроку дідусь ще раз зустрів ведмедя в лісі, по всій видимості це була та сама Мама двох ведмежат, душа знову пішла в п’яти, а вона, глянувши на чоловіка, вирушила своєю дорогою, навіть не чіпаючи його…