В кожній родині є людина, яка ще не нагулялася. У нашій – це бабуся. Після смерті діда шість років тому ми …
Всі ж стикалися з підлітковими проблемами? У кожного з нас був перехідний вік, коли здавалося, що нас зовсім ніхто не любить, ніхто нас не розуміє і не слухає і, взагалі, нікому ми не потрібні. Але найцікавіше, саме з-за подібних думок, сарказм так і пре з усіх щілин, бажання бешкетувати посилюється і ми творимо цілковитий хаос.
Така ситуація трапилася і в моїй родині. Тільки ось, нас перехідний вік якось обійшов стороною, наділивши мене і сестру досить поступливими характерами без явних проявів агресії або ж постійного бажання втекти з дому.
Але доля вирішила відігратися по-іншому. Шість років тому помер наш дід. Його дружину, мою бабусю, мама запропонувала забрати до нас, щоб їй було легше перенести втрату і ми змогли завжди їй допомагати.
Але бабулька вдарилася в усі тяжкі відразу після переїзду. І, якщо спочатку ми думали, що вона так переживає втрату, то з часом, до нас дійшло, що вона просто не нагулялася. А батьки жартували, що це так доля глумиться за те, що у нас спокійні характери.
Ось, наприклад, влітку вона втекла з дому з подругою, як тільки отримала зарплату, і тиждень відпочивала на морі, відвідуючи там клуби і різні місця. Подзвонила мамі вона лише тоді, коли гроші закінчилися. А мама на той час сама мало не посивіла. Тато лише жартував і реготав з ситуації, що склалася і просив наступного разу взяти його з собою.
В якийсь момент нам стало відомо, що бабуся хвора, у неї цукровий діабет. Лікар з абсолютно кам’яним обличчям перераховував, що їй не потрібно, а ми все уважно слухали. Крім бабусі, що перебила його питанням:
– Ну, а що може статися зі мною, якщо все-таки їсти?
– Можливий летальний результат, – з ноткою трагізму в голосі промовив лікар.
– Та що ви? Є ризик померти? У 86 років-то? Ха! Не буду я на дієті!
Вона продовжувала жити на повну котушку, відвідувати всі відомі недорогі або ж безкоштовні заходи в місті, ходить в театр з подружкою і співає в одному нашому міському хорі.
А недавно вона завела собі хлопця. Він молодший за неї на 6 років. Вони обидвоє отримують задоволення від життя, відриваються на всю і не бачать кордонів. Минулого тижня ми застали їх, немов підлітків, що заснули на дивані у вітальні від того, що вони на двоє випили два літри домашнього вина.
Я її люблю, буквально, обожнюю свою бабусю! Хочу собі таку старість, як у неї, адже вона чудово проводить час. Ось так хочу жити, безтурботно і щасливо навіть у свої 86 років. З посмішкою і на повну котушку. Адже життя всього одне.