«Сиділи з дочкою, ревіли»: Чоловік покинув по смс після 20 років шлюбу

«Сиділи з дочкою, ревіли»: Чоловік покинув по смс після 20 років шлюбу

Сиділи з дочкою, ревіли. Нас кинули. Обох. З різницею в два дня. Її – хлопець, мене – чоловік. Обидва труси. Навіть в обличчя сказати сміливості не вистачило. Олені в соцмережі повідомлення прийшло. Мені – смс-ка. Смс-ка! Після 20 років шлюбу. Жалюгідна смс-ка. Я навіть розмови виявилася не варта.

Чоловік прийшов через дві години після смс-ки. Речі зібрав. Пішов. Оленки мачо зник двома днями раніше, коли вдома нікого не було. Годину вили. Потім стали вирішувати, що робити.

– Замки поміняти. Мій козел ключі з собою забрав. Разом з речами.

Задумалася. Олена права. Поміняли.

– Мам, давай все-все викинемо? І татове, і те, що мій хмир не забрав?

Зібрали. У мішки склали. Викинули. Посуд перебрали. На двох не потрібна тонна каструль і сковорідок. Зайве сусідам роздали. Інструменти чоловіка продали. Всі оптом. Стульчак скотчем до унітазу примотали. В знак свободи.

Вечорами дивилися кіно. Їли морозиво. Готували салати. Гуляли. Вдома тиша і спокій. Рахунки за квартиру приємно здивували. Туалет завжди вільний. На продукти довелося витрачати в три рази менше коштів. Кота завели. У чоловіка алергія була.

Перше горе минуло. Кинули і кинули. Треба жити далі. Олена молода ще. Їй всього дев’ятнадцять років. Мені сорок. Теж життя тільки починається. На розлучення подала. Чоловік з моєї квартири виписався, в обмін на обіцянку не ділити його автомобіль. Дамою серця похвалився. Яка старша нашої дочки всього на три роки. Пережила. Була сім’я – немає сім’ї. Буває.

Час допоміг. Через півроку Олена пішла на побачення. Я працювала. Розлучилася. Перестала думати про колишнього чоловіка. Фітнес. Хороший перукар. Начальство оцінило завзяття на роботі. Життя пішло в гору.

Але чоловік повернувся. І півроку з моменту офіційного розлучення не минуло. З речами повернувся. Значить не оцінила юна діва сорокарічного чоловіка.

У нас же як. Чоловік пішов? Дружина винна. Уваги не приділяла. Чоловік загуляв? Дружина винна. П’є? Б’є? Не працює? Дружина винна. Сама дозволяла.

Не впустила. Навіщо? Дочка підтримала, батька-зрадника знати не хоче. Зате всі навколо чекають, коли я одумаюсь. Мама чекає. Каже, куди я одна. Свекруха чекає. Каже, втрачу свій шанс, він іншу знайде. Сестра чекає. Каже, кому в сорок років потрібна.

Загуляв? Подумаєш! Зрадив? Усвідомив же! Повернувся! Я повинна радіти! Тільки щось не радію.

– Ви один одному не чужі люди! – всі хором. Навіть колеги.

Помиляються. Ми чужі. Ми розлучені. Це колишніх дітей не буває. А колишні чоловіки – поширена практика.

– Ти готова забути всі двадцять років шлюбу через помилки? – дивується колишній чоловік.

Готова. Загул без розголосу ще б пробачила. Але дізнатися про майбутнє розлучення з смс-повідомлення: «Нам треба розлучитися, покохав іншу» – ні. Не пробачу. Хоробрості не вистачило сісти і поговорити. Дивлячись в очі. Так, мовляв, і так. А він мене … як дівчинку. І це після двадцяти років шлюбу. Ні. Не пробачу.

За матеріалами