Вони запросили безпритульного хлопчика погрітися в магазин. На наступний день хлопчисько довів усіх до сліз!

Вони запросили безпритульного хлопчика погрітися в магазин. На наступний день хлопчисько довів усіх до сліз!

Це було літом. Я тоді працювала в магазині косметики. Кожен день я бачила, як неподалік від магазину сідав хлопчик-підліток.

На вигляд йому було років 12 – не більше. Він просив гроші. І ось якось день видався особливо дощовим, холодним і похмурим. Хлопчик знову сидів під дощем, погода не зупинила його.

Ми з колегами вирішили покликати його всередину, щоб він погрівся. Нагодували його, напоїли чаєм. Знаєте, багато зневажають жебраків, вважаючи їх шахраями, але цей хлопець опинився на диво добрим, доброзичливим і відкритим.

Його звали Костя. Костя розповів, що живе з бабусею, що тато пішов з родини, а мама померла. Була ще старша сестра, але вона вийшла заміж і виїхала в інше місто. Він просидів у нас в підсобці до самого закриття. Потім він пішов додому.

На наступний день хлопчик знову з’явився на порозі магазинчика. В руках Костя тримав дві булочки, сік і пачку насіння. Він привітався і простягнув все це нам зі словами:

– Це все, чим я можу вам віддячити …

Як я тоді не розплакалася – сама не знаю. В горлі застряг ком. Відразу згадалися слова: “Той, хто має менше, віддає більше”. Так воно і є.

За матеріалами