Стародавня притча про султана і його дружин, яка змусить подумати про найголовніше в житті
Східні притчі сповнені алегорій і символічних змістів. Вбираючи східну мудрість, іноді притчу варто перечитати знову, щоб побачити очима оповідача те, що намагався він донести до слухача. Іноді в найпростішій історії криються глибокі роздуми, іноді – в найкрасивіших словах прихована брехня, і розуміти Схід можна навчитися, однаково і одночасно з огляду на те, і інше.
Ця притча про чотирьох дружин султана теж алегорична, але стосується найважливіших речей у світі.
У одного султана були чотири дружини. Найбільше він кохав свою четверту дружину – наймолодшу і ласкаву. Султан дарував їй багатий одяг, коштовності, пестив її і леліяв.
Він кохав і свою третю дружину – неймовірну красуню. Вирушаючи в інші країни, він завжди брав її з собою, щоб усі бачили її красу, і завжди боявся, що одного разу вона покине його і втече до когось іншого.
Султан любив і свою другу дружину – хитромудру і досвідчену в інтригах. Вона була його довіреною особою, завжди розумна, доброзичлива і терпляча. Коли у султана були проблеми, він довіряв їх другій дружині, бо вона допомагала чоловікові вийти із складної ситуації, пережити важкі часи.
Перша дружина була найстарішою і дісталася йому від покійного старшого брата у спадок. Жінка була дуже відданою чоловікові та робила усе можливе для збереження і збільшення багатства як самого султана, так і усієї його країни.
Незважаючи на це, султан не кохав свою першу дружину і його не зачіпало навіть те, що вона його дуже сильно любила. Він не звертав на неї ніякої уваги. Якось султан захворів. Тоді він згадав своє життя, наповнене розкішшю і подумав: ” Зараз у мене чотири дружини, але коли я помру, залишусь один”. І він запитав свою четверту дружину:
– Я кохав тебе найбільше за всіх інших, Я віддавав тобі усе найкраще, оберігав тебе з особливим старанням. Зараз, коли я помираю, чи готова ти піти слідом за мною в царство мертвих?
– І не думай! – відповіла четверта дружина і пішла, не зронивши більше ні слова. Її слова, як кинджал, вразили серце чоловіка.
Засмучений султан запитав свою третю дружину:
– Я захоплювався тобою усе своє життя. Зараз, коли я помираю, ти готова піти за мною в царство тіней?
– Ні! – відповіла його третя дружина. – Життя таке прекрасне ! Коли ти помреш, я маю намір знову вийти заміж!
Султан засумував – його серце ще ніколи не знало такого болю. Тоді він запитав свою другу дружину:
– Я завжди приходив до тебе за допомогою і ти завжди допомагала мені та була найкращим порадником для мене. Зараз, коли я помираю, ти готова йти за мною туди, де бліді тіні стогнуть і благають володаря душ про пощаду?
– Дуже шкода, не можу тобі допомогти цього разу, – відповіла друга дружина.- Найбільше, що я можу зробити, це з честю тебе поховати. Її відповідь вразила султана, як тисячі громів і блискавок.
У цей момент він почув голос:
– Я піду слідом за тобою туди, куди ти підеш, до кінця!
Султан глянув у бік голосу і побачив свою першу дружину – виснажену і розбиту горем, яку важко було упізнати. Вражений султан промовив:
– Я повинен був уважніше ставитись до тебе, поки міг це робити!
Кожен із нас має чотири дружини.
Наша четверта дружина – це наше тіло; не важливо, скільки сил і часу ми вкладаємо в те, щоб виглядати добре, воно залишить нас, коли ми помремо.
Наша третя дружина – це наша кар’єра, гроші, багатство, соціальний статус. Коли ми помремо, вони залишаться іншим.
Наша друга дружина – це наша сім’я і родичі. Не важливо, скільки вони нам допомагали тут найбільше, що вони можуть зробити для нас – це супроводжувати до могили.
І наша перша дружина – це наша душа, що часто нами ігнорується через гонитву за успіхом, владою, багатством і задоволеннями.
Незважаючи на це, душа – єдина, хто супроводжує нас всюди, куди б ми не пішли. Ставлячись до неї з турботою і увагою, оберігаючи і розвиваючи її, ми можемо подарувати світу та собі найбільший подарунок.