Дочка вийшла заміж проти волі матері. Теща терпіти не могла зятя. Зараз все ж не старі часи … мати змирилася, але ось, що сталося …
Дочка вийшла заміж проти волі матері. Зараз все ж не старі часи; мати змирилася, але не любила зятя Андрійка. Він був простий, працював на заводі, дурнуватий, негарний, не рівня любимої дочки. Молоді знімали кімнату, а до мами заходили раз в тиждень. Так має бути.
Дочка телевізор дивилася, тільки чай пила. А на кухні ця теща зятя частувала різними недоїдками. Що залишилося, так би мовити. Або що дешевше. Холодцем, супом триденним, котлетами, які давно лежали … Не те що кислим або тухлим, але ось згодовувала йому несмачне. Нехтувала і так тішила душу.
А зять Андрюша їв з апетитом. З хлібом, теж іноді черствим. Добре їв! Все з’їдав до крихти, тарілку неінтелігентно хлібом протирав до блиску, а хліб з’їдав. І завжди говорив: «Спасибі, дуже смачно!».
Теща думала, що він ненажерливий дурень. Але вигідно досить-таки було згодовувати Андрюші їжу, яка залишилася. І якось теща навіть звикла до зятя. І одного разу він їв борщ, який уже втратив колір від розігрівання, з миски. Багато. І не шкода миску-то. Він все з’їв і сказав: «Спасибі, дуже смачно! Ніколи не їв такого смачного борщу!
Мама померла, коли мені два роки було, а в дитячому будинку такого смачного борщу не давали! Ви так смачно готуєте і завжди мені так багато накладаєте! ». І ця теща зблідла і руки у неї затремтіли. Комок в горлі з’явився, а потім вона заплакала. І цей дурнуватий Андрюша став її втішати і гладити по плечу; покликав дружину з кімнати. І говорив: «твоя мама плаче! Що трапилося? Може, я її образив? »…
Він ніколи не дізнався, чому плакала теща. І чому вона стала ще краще готувати. І чому йому стали подавати їжу в старовинній порцеляновій тарілці з незабудками … Простою він був людиною. І зараз вони дуже добре живуть і спілкуються, вже двадцять років!
І це історія ще й про жіночу душу – ми не злі. Ми іноді не розуміємо. А потім зрозуміємо і обіймемо. І заплачемо від каяття; так ось і живемо …