Нікому не потрібна. Це було в кінці дев’яностих. У мене чоловік у відрядження поїхав
Це було в кінці дев’яностих. Нам з подругою Світланою по 26 було. У мене чоловік у відрядження поїхав, вона зі своїм чоловіком тільки-тільки розлучилася. Зрозуміло, у неї депресія: ні сім’ї, ні дітей, ні майбутнього. Подивилася на Свєтку і вирішила з дому витягнути. Купили по гамбургеру і пиву, сидимо на лавці в парку, розмовляємо.
У якийсь момент вона як заплаче! Мовляв, «немає мені життя, нікому я не потрібна». Обняла її, втішаю, реву теж. І тут дивлюся, якийсь рух за її спиною. Підняла погляд, а там пацан якийсь років шести безпритульного виду її гамбургер з лавки тягне!
Я як закричу: «Стій, скотина! Швидко поклав на місце! » Він до кущів, але я його в три стрибки наздогнала і за комір схопила. Таке зло мене розібрало – подруга реве, а цей ще хотів її обікрасти! У повітря підняла, трушу і кричу: «Веди мене, сволота, додому, все про тебе батькам розповім!».
Подруга мене заспокоює, а я ні в яку – підемо і все. Пацан знітився і поплентався. Я його тримаю за шкварки, крокую, подруга заплакана ззаду тягнеться. З-за рогу вивернули, тут злодюжка пальцем тицяє, каже: «Прийшли» … і ми з Світланою на всю вулицю ойкаємо.
Палець його впирається чітко в підвальне віконце якогось покинутого будинку, а в ньому – замурзане обличчя малятка років двох-трьох видно. Побачивши пацана, дівчинка розпливається в усмішці і тонким голосочком тягне: «Сяся, мій Сяся плийшов!».
Від несподіванки я відпустила злодюжку, він тут же як заєць кинувся до віконця, простягнув гамбургер малятку, а та як голодне кошеня моментально вп’ялася зубками в надкушену булку …
Виявилося, наш злодюжка Сашка вже кілька тижнів разом з сестричкою Машкою жив в підвалі. Батька посадили, мати-наркоманка кудись пішлала, закривши на замок гостинку, де вони жили. Хлопчисько намагався проситися до сусідів, але ті – переважно п’яні, не захотіли ділитися з діточками дахом і їжею.
А люди пристойного вигляду просто проганяли дітлахів з очей геть. Ось і знайшов Сашка притулок в підвалі. Здобував їжу, як умів – підбирав недоїдки, іноді крав. І все краще ніс сестрі – вона ж маленька.
Як же мені було погано і соромно! А подруга моя якось несподівано повеселішала, почала гратися з маленькою, і в підсумку потягла їх до себе. Кілька місяців ми шукали матусю дітей, потім довелося заплатити їй неабияку суму за відмову від дітей. Після цього вони остаточно стали Свєтиними.
А ще через рік подруга вийшла заміж. І у дітлахів з’явився батько. А потім братик Іванко. Зараз Сашка і Машка вже дорослі. Хлопчисько – військовий, як тато, дівчинка- закінчує інститут за спеціальністю дизайнер. А Свєтка каже, що вона найщасливіша мати в світі. І життя у неї склалося.