Син з невісткою образилися на матір за те, що вона купила собі автомобіль
Лідія Андріївна вивчилася водити ближче до пенсії.
Мрія у неї була: онуків з садка, або зі школи забирати і привозити до себе, поки батьки їх на роботі пропадають. Онуками Бог не обділив: у дочки двоє, у сина недавно третій народився.
Гарненько все обміркувавши, Лідія Андріївна взяла собі в кредит автомобіль. Дуже раділа своїй покупці, але трохи соромно було перед власними дітьми: тим вічно гроші потрібні. То на ремонт, то дітей одягнути, то на море з’їздити, відпочити по-людськи.
Раніше Лідія Андріївна намагалася допомогти і синові, і дочці грошима, а тепер у неї свій кредит з’явився, тому грошей їй стало вистачати тільки на нього, та на прожиття.
Боялася жінка, що діти її не зрозуміють, а вони й справді подивилися на неї отетеріло:
– Мамо? Ну навіщо тобі авто знадобилося? Сказала б, я б відвіз, куди потрібно, – насупився син, Валерка.
Дружина його зовсім образилася: перестала спілкуватися зі свекрухою. На дзвінки не відповідає, у вихідні не з’являється.
Дочка з зятем поставилися спокійніше: Анжела сама давно водить машину, тому мати свою вона зрозуміла, тільки обмовилася, відвівши погляд:
– Ти обережніше за кермом. Вік все-таки: тиск, суглоби, зір у тебе може підвести ..
Образили Лідію Андріївну її слова. Вона-то машину купувала без жодних задніх думок, навіщо дочка «каркає», біду кличе? Вона Анжелці своїй таких слів не говорила, хоч і боялася свого часу за кровиночку, коли та за кермо сіла.
Згодом ставлення дітей до матері покращилося: ті навіть самі просити почали її виручити: дітей забрати, відвезти куди потрібно.
Так Лідія Андріївна і каталася з онуками: то одного зі школи забрати і на секцію відвезти, то другого кудись підкинути.
А потім невістка на сина насіла: вона в декреті засумувала і захотіла навчитися водити, щоб як всі, значить.
Лідія Андріївна з радістю відвозила невістку на навчання, а сама в її відсутність з молодшеньким онуком водилася.
Танічка, невістка, права отримала і не минуло й тижня після цієї знаменної події, як син до матері прибіг.
– Мамо, – почав він, сідаючи поруч і заглядаючи в очі.
– З Танькою ми сваримося. Машину тепер вона просить. А у мене ще свій автокредит висить на шиї і іпотеку досі виплачуємо. А ти шикуєш. Навіщо тобі машина, ти мені скажи? Ти не працюєш, сидиш вдома. Ось куди тобі їздити, ну куди, а? …
Син запнувся на півслові. Він допитливо дивився на матір, сподіваючись, що та сама здогадається, про що він просить.
Слова сина обурили жінку. Вона похитала головою і витерла сльози, знявши окуляри.
«Я онуків своїх вожу. Хіба цього мало? Я допомагала вам раніше, скільки років я вами жила? Ні в чому вам не відмовляла, а себе обділяла. Тепер ви обзавелися сім’ями, міцно стоїте на ногах, я дала кожному з вас гарну освіту. Гріх тобі скаржитися на життя, синку.
Тепер, коли у вас життя влаштоване, я вирішила здійснити свою мрію. Я змолоду мріяла водити. А машину я вам не віддам, нехай твоя Таня сама крутиться-крутиться, якщо машину хоче отримати. Недешеве ж задоволення ».
Син дослухав, мовчки встав і пішов.
З тих пір він більше не з’являвся в будинку матері і трубку не брав – образився.
Лідія Андріївна мучилася і страждала. Вона сумувала за внукам і сином. Якось зібрала гостинців і приїхала до них у гості, але ті зустріли її з неприязню.
Невістка взагалі не привіталася, похмуро пройшла повз, одяглася і змилася до подруг, а син відмовку придумав:
– Мені ніколи, я поїду по справах. Дітям скажи, щоб після твого відходу двері замкнули зсередини.
Після такого прийому мати замкнулася в собі.
Вона свій крок до примирення зробила, хоча ні в чому перед ними не завинила. Чому вона повинна дарувати машину невістці, яка її ні в гріш не ставить?
І чому син з невісткою вважають, що раз вона, Лідія Андріївна постаріла, то не має права мати власну машину? Усе? Життя прожите? Все, що їй залишається, це доживати свій вік з оглядкою на дітей? А якщо ні? Якщо вона тільки жити почала?
Лідія Андріївна не стала жити в образі і злості: хоч і боліла душа за сином, вона відволіклася: співати почала в ДК – там її ровесниці як-раз ансамбль свій створили, з подругами почала зустрічатися.
А син? Не збирається вона сидіти і плакати по ньому. Нехай сам одумається.