З’явився майже через сорок років. Я ж твій батько, ти повинна
Це сталося з моєю подругою, ми разом росли, вчилися в одній школі, і навіть коли доля розкидала, що називається, по різних куточках країни, продовжили дружити і тепло одна з одною спілкуватися. Зараз ми листуємося, ведемо спілкування онлайн, але вживу не бачилися вже років двадцять точно.
Вона зараз живе в тому ж маленькому містечку, де ми разом виросли. У далекі тепер уже сімдесяті, будучи зовсім юною дівчиною, вона вийшла заміж за нашого спільного знайомого, що жив в цьому ж містечку. Незабаром у них народилася дівчинка. А потім молодий батько «загуляв». Розлучилася пара коли дочці ледь стукнуло три роки.
Чоловік відразу ж поїхав кудись працювати. Навіть протягом декількох років надсилав на дочку аліменти, хоч і невеликі, а потім зовсім перестав. Його колишня дружина писала по інстанціях, навіть зверталася до суду, але все марно. Тоді мати-одиначка спробувала щось з’ясувати через рідню колишнього чоловіка, але й ті не були в курсі його справ і пересувань. Можливо, і обманювали, а може і справді не знали нічого.
Так все і забулося. Кинута жінка (моя подруга тобто) знову вийшла заміж за чоловіка, який дуже полюбив її дочку, почав про неї піклуватися як про рідну кровинку. Усі були щасливі.
Тепер цієї дівчинці вже за сорок років, вона влаштувалася в тому ж містечку, завела свою сім’ю, практично межує з батьками. Вони перебувають в дуже теплих відносинах, батьком дочка моєї подруги вважає її другого чоловіка, практично все життя кличе його татом.
Не так давно ми зідзвонювалися з моєю подругою і ось що вона мені розповіла: в їх містечко приїхав літній чоловік дуже пошарпаного вигляду. Звичайно, ніхто з місцевих жителів не впізнав в ньому її першого чоловіка. Після розлучення він встиг одружитися ще кілька разів поспіль, але створити сім’ю у нього так і не вийшло – алкоголізм губив всі починання.
І ось, залишившись буквально ні з чим, він повернувся на малу батьківщину, в рідну домівку, до рідні. Зараз там живе його рідна сестра з сім’єю. Вони утримують цей будинок, ремонтують його, всіляко облаштовують і звичайно їм абсолютно ні до чого зайві квартиранти і претенденти на власність.
І тоді сестра взяла та й відправила старого-брата до його дочки. Мовляв, приймайте батька. Сусіди, до речі, цей почин підтримали і навіть намагалися присоромити жінку – тато ж, такий-сякий.
Що зробила доросла колись покинута дочка – прийняла літнього чоловіка, пригостила обідом, але строго висловилася про те, що батько у неї є. Це людина, яка її виростила. Все для неї робила, ніяких сил і ресурсів не шкодувала. Вона повинна тільки йому, а не сторонньому чоловікові, який раптом через сорок років з’явився на поріг з якимись незрозумілими проханнями.
Сестра біологічного батька щось там ще намагається говорити щодо дочірнього боргу, але її брат – її турбота. Нехай хоч в будинок для людей похилого віку здає, якщо самій доглядати в тягар.
Мене ця історія вразила – теж мені батько, ні разу не допоміг, не поцікавився сита чи дочка, чи все з нею гаразд, а коли самому притиснуло хвіст – з’явився до вимог за ним доглядати.