Багатий батько дав розбалуваній доньці відмінний урок!
Ось ми говоримо, «потрібні ідеали», обговорюємо, як пропаганда впливає на молодь, думаємо про те, що робити з системою освіти. А я на днях побачив яскравий, і як мені здається, реально працюючий метод виховання і передачі мудрості наступним поколінням.
Заїхав недавно до друга Віті на роботу. У нього своя конторка з виробництва меблів. Хоча вже не конторка, а велика компанія. Починав він її створювати сам, років так 5 назад. Він як головна виробнича сила, та дружина бухгалтером і з пошуку замовлень. Сиділи спочатку в підвалі якомусь, з інструментів одна викрутка. Крутилися як скажені, незважаючи на всі шпильки знайомих.
Ні відпусток тобі, ні нормальних вихідних. Зустрітися з Вітею можна було тільки на роботі, на мою думку, він там і жив і ночував. Потім в борги він заліз скажені, кредитів понабирали, по саме не балуйся – купив і базу і обладнання. Був момент, коли видно було ще трохи і Вітька або зіп’ється від напруги або по світу піде.
Пощастило. Ну, або трудоголізм даром не пройшов – став наш Вітьок успішним бізнесменом. Компанія виросла, обороти скажені, людей натовп працює. Але він, не загордився, друзів, кому в житті менше пощастило, не соромиться, щоки не дме. Не зіпсували гроші людину, в будь-який момент приїхати можна до нього, посидіти, коньячку хильнути і в баньку при його конторі сходити.
Ну, ось і заїхав я якось пізно до нього в контору, пройшов повз секретарку, зайшов в кабінет. Ух, ти ж! А там крім нашого мініолігарха ще й дружина його і донечка. Скандалять чогось.
Вітька рукою махнув – типу сідай, не до тебе поки. Сів у кутку на диванчик, спостерігаю і потихеньку починаю в тему розборок в’їжджати. Берегиня родини скаржиться, типу сказала донечці вдома прибрати і підлоги помити перед вихідними. А донечка, «гламурна» років 15-ти від народження, візьми рідній матері та й ляпне: «Мамо, підлоги я мити відмовляюся.
Від цього мій манікюр може збиток понести. І пил не просіть мене протерти – я не в тій родині зросла ». Мама звісно в крик.
Дочка їй і відповідає – «Будете мама істерики істерії і ніжками топати, подзвоню я своєму бойфренду і відвезе він мене з цього будинку, де ніхто в красі не шарить». Мама привезла її до Віті, типу подивися до чого ти свою кровинка добалував.
А Вітьок насправді в дочку і душу і гроші вкладав не економлячи. Я про одяг і говорити не буду, але дівчинка вже весь світ об’їздила. Прочитає, наприклад, книжку про Тибет і до тата – хочу де побачити ламу своїми очима. І на тобі – фотка в сімейний альбом. Причому справжній Тибет з Тибету.
Школа не школа, репетитори вдома зграйками бігають. Аж шістьма мовами вчать і етикету всяким. І тут на тобі – відплатила кровинка спробою втечі до гламурного хлопця.
Вітька голову почухав, командним голосом жінок своїх відправив додому. Вдома придумаємо, а поки донька під домашнім арештом. Дівчата додому відправилися, а ми з Вітьком посиділи-погомоніти. Тему виховання молоді я спеціально не здіймав, так як бачу що тема для Віті хвора, та й сам він мужик не тупий, як-небудь так викрутиться.
У справах заскочив до Вітьки я знову через пару тижнів. Іду через виробничий цех і краєм ока помічаю, якусь яскраву пляму, яка по цеху циклічно рухається. Повернув голову – прибиральниця, при швабрі і ганчірці. Сподобалася і обімлів. Перший раз в житті відчув «мимовільне відкривання щелепи». Так це не просто прибиральниця, це ж наша Маша, дочка.
Ну, зовні вона не дуже на стандартну трудівницю відра і ганчірки схожа. Синій приталений халатик з добротного сукна, яскраво-жовті рукавички по лікоть, косинка шовкова дуже стильно зав’язана на голові
Джинсики стильні і навіть невеликий каблучок до всієї конструкції приторочили. Але, тим не менш, функцію виконує правильно і ганчіркою витирає з ретельністю.
Я так з розкритим ротом до Вітьки в кабінет і заявився. Сів, води холодної попив. Вітьок дивиться і розуміюче посміхається. Типу Машу побачив? Угу, кажу. А я говорю їй, нове навчання придумав. «Курси праці» називається. Щоб зрозуміла, в який насправді сім’ї вона народилася і виросла.
Що не ПерісХілтон вона жодного разу, а що її мама і тато реально років 5 життя поклали, щоб вважати себе забезпеченими людьми.
Звісно, коли він доньці свій план привчання до праці озвучив, криків було стільки, що поліція три рази за викликом сусідів приїжджала. Але залізною рукою заколот подавив і змусив дитину годину в день проводити «очисні заходи». Правда, за додатковий, але невеликий грошовий бонус.
Донька спочатку ходила по підприємству, як по каторзі, тому як виробничий цех вичистити, це вам не вдома раз на тиждень пил струсити. А потім нічого – звикла і втягнулася. І навіть почала усвідомлювати свою неправоту.
Вітю на роботі колектив поважав безмірно, а після цього так взагалі мало не моляться. Та й я міцно задумався після цього.