Цей лист 83-річної жінки перевернув моє ставлення до життя …
Для деяких життя – це гонка. Гонка за новою посадою, за ідеальною фігурою, за новорічним розпродажем. І в цьому шаленому забігу часом не залишається навіть хвилинки, щоб зупинитися, подивитися навколо і сказати: «До чого ж гарно!» Іноді це почуття гармонії не спадає ніколи, а іноді краса обрушується як сніг на голову занадто пізно. Наприклад, коли тобі 83.
«Дорога Берта,
я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі і насолоджуюся видом, а не переживаю про кукіль у саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями і менше працюю.
По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати. Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи я використовую для кожної особливої події, такого як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амариліса.
Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима. Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими духами.
Я більше не використовую фрази «коли-небудь» і «на днях». Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз.
Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра. Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим. Думаю, вони б покликали членів сім’ї і кілька близьких друзів. Можливо, вони б комусь зателефонували і попросили вибачення за минулі слова і вчинки. Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Я ніколи цього не дізнаюся.
Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести. І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові і батькам, як сильно я їх люблю. Я намагаюся не економити і не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя.
І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком. Можливо, життя виявилася не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати.