Про те, як я повертав знайдений гаманець нахабній особі
Вранці, в суботу, виходячи з хлібного магазину, я побачив, що на асфальті лежить гаманець. Подивився по сторонам – нікого. Тоді я підняв гаманець і заглянув всередину. Там лежали кілька купюр і три банківські карти. На обкладинці я побачив фотографію хлопця з дівчиною і дитиною. Ви зараз запитаєте чому я не взяв його собі?
Та тому що я представив якби я втратив гаманець і мені б його не повернули, то було б прикро і з відновленням карт потрібно було б повозитися.
Я вирішив почекати може людина прийде і буде шукати його. Чекав 20 хвилин і у мене закралася думка, а може ця людина ще в магазині. Я пройшовся по магазину з питанням (не втрачав чи хтось гаманець?), але все відповіли що ні.
Тоді я вийшов з магазину і став далі чекати. Минуло ще пів години і я побачив дівчину років 25. Вона пильно дивилася собі під ноги і по боках від тротуару. Тоді я їй закричав:
– Дівчина ви щось загубили?
– Так, гаманець посіяла. А ви його тут не знаходили випадково?
– Так знаходив, і стою чекаю коли прийде власник.
– І де він? – вже грубим голосом сказала дівчина.
Я дістав гаманець щоб віддати їй, як вона тут же вихопила його у мене з рук і почала перераховувати гроші.
– Піди собі на пляшку вже, – прошипіла вона.
– Так я вас тут майже годину чекаю щоб віддати гаманець, а ви так зі мною розмовляєте. Совість у вас взагалі є?
– Сам мабуть у мене його і витягнув з кишені, а тепер стоїть герой такий!
Дівчина перерахувала гроші, одягла навушники і пішла геть, навіть не сказавши слів подяки.
А я стояв наче мене брудом облили і слів у мене просто не було. Залишився звичайно осад. Я вирішив зробити добру справу, а в її очах ще й винним залишився. Невже люди відвикли від добрих вчинків, які робляться просто так, а не за якусь винагороду? Або люди в наш час всі такі злі, що простіше звинуватити в чомусь людину і образити, ніж сказати спасибі?