Найлогічніша притча з мораллю – коли брешуть чоловіки!
Одного разу дроворуб рубав дерево над річкою і впустив в неї свою сокиру. Він заплакав від горя, але тут з’явився сам Господь і запитав його:
– Навіщо ти плачеш?
– Як же мені не плакати, адже я тільки, що впустив в річку свою єдину сокиру і не зможу більше заробити на прожиток своєї сім’ї.
Тоді Господь узяв з річки золоту сокиру і запитав:
– Це твоя сокира?
– Ні, це не моя сокира, – відповів йому дроворуб.
Господь тоді дістав з річки срібну сокиру і запитав:
– Може, ось це твоя сокира?
– Ні, і це не моя сокира, – відповів дроворуб.
Нарешті, Господь дістав з річки залізну сокиру.
– Так, це тепер моя сокира, – зрадів дроворуб.
– Я бачу, ти чесна людина і дотримуєшся всі мої заповіді, – сказав Господь
– Візьми ж собі в нагороду всі ці три сокири.
Став дроворуб жити і поживати в достатку, але тут на жаль впала його дружина в річку. Він знову гірко заплакав. І знову до нього з’явився Господь і запитав:
– Що ти знову плачеш?
– Як же мені не плакати, адже в річку моя дружина впала.
Тоді Господь дістав з річки Сінді Кроуфорд і запитав:
– Це твоя дружина?
– Так, це моя дружина, – радісно відповів йому дроворуб.
Господь розсердився:
– Ти ж збрехав мені, як же так?
– Річ у тім, мій Пане, – відповідав дроворуб, – тут вийшло невелике непорозуміння. Відповів би я тобі, що це не моя дружина. Ти тоді дістав би з річки Клаудію Шифер, а я б знову сказав, що вона не моя дружина. Тоді ти б дістав мою дружину, і я б сказав тобі, що ось вона і є моя дружина. Ти б віддав мені тоді всіх трьох, і що б я став з ними робити? Я б не зміг їх усіх прогодувати, і ми всі четверо були б нещасні.