20 речей, які робили наші батьки, а ми все рідше, на жаль
У гонитві за прогресом ми, на жаль, втратили багато, за що нам би навпаки, варто було б триматися якомога міцніше.
Прогрес – це чудово. З кожним минулим днем світ навколо стає все кращим і зручнішим. Проте в гонитві за прогресом ми, на жаль, втратили багато, за що нам би навпаки, варто було б триматися якомога міцніше. Так що прочитайте складений мною список і вирішіть для себе, чи згодні ви з мною.
Отже, ми, на відміну від наших батьків, часто ми:
1. Все рідше посилаємо листи подяки. Ні, електронна пошта тут не підійде. Паперові, написані від руки – ось якими вони повинні бути! Я намагаюся відправляти їх при першій же можливості. Людям це подобається.
2. Все рідше пожимаємо людям руки. За межами ділових кіл люди зовсім не вміють цього робити. Якщо чесно, я і сама волію обнімаючий потиск рук, але коли мені доводиться торкатися до однієї з цих млявих, нерішучих рук, я кожен раз думаю – наскільки ж цей бідолаха нещасний!
3. Все рідше колекціонуємо, особливо в дитинстві. Коли я була маленькою, я збирала вкладиші від жуйок, ну а хлопчикам більше подобалися пробки від пляшок і фігурки роботів. А ось мій батько в дитинстві зібрав непогану колекцію метеликів. Я бачила її, вона дуже красива.
Колекціонування вчить нас зібраності і відповідальності – а в наші дні діти збирають хіба що диски з комп’ютерними іграми, та й з тими поводяться недбало.
4. Все рідше ходимо, випрямивши спину. Мені боляче дивитися на ходу і поставу нинішніх підлітків. Дивлячись на те, як вони горбляться, я відразу згадую мою прабабусю – в молодості вона була дуже високою для дівчини, і тому постійно горбилась. В результаті всього цього в старості, коли їй було вже за 90, бідолаху зігнуло мало не вдвічі.
5. Все рідше запрошуємо друзів додому пообідати. Ну і даремно. Звичайно, приємно зустрітися і посидіти в якомусь кафе, але вдома адже буде затишніше і вам, і друзям.
6. Все рідше гуляємо. Дідусь з бабусею мого чоловіка прогулюються разом щовечора після вечері. Це сприяє гарному травленню, і взагалі приємно. Так, ми живемо насиченим життям, і часто важко виділити час для прогулянки … але ви все ж спробуйте.
7. Всі рідше влаштовуємо сімейні зібрання. Коли я була маленькою, ми намагалися хоча б раз на рік зібрати разом всіх-всіх-всіх родичів. І обов’язково робили це влітку. Було так весело!
8. Дедалі рідше читаємо. Хоча, може, це і не зовсім так – в кінці кінців, ви ж читаєте цю статтю. Тоді виберіть одного з ваших друзів, який не любить читати, і подаруйте йому гарну книжку.
9. Всі рідше влаштовуємо весняне генеральне прибирання. Якось так виходить, що мені завжди хотілося його влаштувати, але все ніяк руки не доходили. Але ж могло б вийти дуже і дуже непогано – начисто вимити вікна, рами, підлоги, відчистити від пилу вентиляційні решітки …
Викинути весь непотріб з холодильників і гаражів, нарешті. Може, навіть зібрати кілька сімей разом і всім разом вичистити квартири один одного до блиску. А хлопці нехай в цей же час підстрижуть газони і позбудуться від непотрібних речей.
10. Все рідше записувалися в волонтерські проекти. У наш час мало хто це робить – у всякому разі, я таких людей знаю дуже і дуже небагато. Так, звичайно, багато жертвують на благодійність, і це чудово … але коли ви жертвуєте на благодійність не тільки гроші, але і дещицю свого часу, ви можете принести куди більше користі. До того ж вам це може сподобатися. Тільки постарайтеся не взяти на себе занадто багато роботи.
11. Все рідше дзвонимо нашим мамам. Як правило, за телефонними розмовами зі своєю мамою я проводжу не менше трьох годин на тиждень … а іноді і більше. Вона єдина людина, з якою мені подобається говорити по телефону. Ну а якщо ви не можете зателефонувати мамі, зателефонуйте вашій найближчій людині. Повірте, і вам, і їй від цього буде лише краще.
12. Все рідше залишаємося у друзів на ніч. І не треба це вважати дуже вже дитячим заняттям. Може, це і дивно, але одні з найприємніших вражень у моєму житті – опівнічні розмови з моїми друзями, у яких я залишилася на ніч після вечірки. А ще можна просто спланувати спільний відпочинок з друзями. Замовте один номер на всіх – і економніше, і цікавіше.
13. Все рідше печемо печиво. Спробуйте! А ще – приготуйте суп. І відбивних насмажте. Коли друзям або рідним людям погано, сумно або самотньо, що може їх підбадьорити краще домашньої їжі? Кілька моїх друзів беруть участь в марафонах, і до кожного фінішу я намагаюся спекти для них шоколадний торт.
14. Все рідше молимося. І неважливо віруюча ви людина чи ні. Молитися може кожен, і я вважаю, це йде нам на користь – бо молитва нагадує нам, що ми – хоч і дрібна частина, але все ж частина всесвіту, і що у нас є голос. І хоч мене і не можна назвати дуже вже віруючою, кожен раз, коли я бачу машину швидкої допомоги, я хрещуся і вимовляю коротку молитву за тих, кого вона везе до лікарні.
15. Все рідше дивимося в небо. Але ж небо, особливо якщо вам пощастило жити десь на півдні, може бути шалено красивим. Воно завжди трохи інше, і завжди – те ж саме. Можливо, небо і справді полотно якогось художника космічного масштабу? Коли ви в останній раз милувалися хмарами на небі?
16. Все рідше граємо в настільні ігри. У мене в друзях повно таких, знаєте, дуже мужніх хлопців. І варто мені дістати якусь настільну або карткову гру, вони тут же починають бурчати про те, що все це, мовляв, «для дітей», але варто їм почати грати, як вони тут же захоплюються, в їх очах загоряється азарт – і ми цілком непогано проводимо час. Та й взагалі настільні ігри – це весело!
17. Все рідше даруємо подарунки просто так. Не знаю, чи продають зараз ті вітальні картки, на яких написано «Просто так» … І я вже не можу згадати, коли я дарувала комусь якусь дрібницю просто тому, що вона нагадувала мені про них.
18. Все рідше вибираємося в кафе, щоб просто поїсти морозива. Я пам’ятаю, як в дитинстві моя бабуся водила мене в дитяче кафе з смачним морозивом. І в пам’ять про неї ми з чоловіком робимо те ж для наших дітей. Так нам і самим це подобається.
19. Все рідше читаємо вголос. Навіть коли діти стають старшими, навіть коли вони перетворюються на дорослих – в глибині душі їм все-таки хочеться, щоб хтось прочитав їм улюблену книгу вголос. Читання вголос чомусь перетворилося в зникаюче мистецтво – та й стати в ньому майстром не так-то просто. Але ви все одно спробуйте. Ми з чоловіком часто читаємо один одному якусь книгу. По парі-трійці глав за раз.
20. Все рідше катаємося по місту. Найчастіше там, де ми живемо, повним-повнісінько невеликих, але дуже приємних містечок, про які ми навіть не чули. Але щоб про них знати, треба їх спершу відшукати.
Сподіваюся, що-небудь з прочитаного допоможе вам знайти натхнення і хоч трішки змінити ваше життя. Мене вже точно надихнуло. А значить, написала все це не дарма.