Вирішив 1 квітня подарувати колечко випадковій незнайомці на вулиці
Свою маму, на жаль, я не знав ніколи, але родичі мої, коли мені виповнилося 18 років, вручили золоту каблучку, яку вона, нібито, хотіла, щоб я подарував своїй дружині. З кожним роком я ставав все більш «навченим досвідом» в плані невдач на особистому фронті, і до 30 років твердо вирішив, що ніколи ні на кому не одружуся …
І рівно рік тому, 1 квітня, незадовго до свого 30-річчя, я вирішив просто так подарувати це мамине колечко випадковій незнайомці на вулиці, щоб більше не зберігати його у себе і частково виконати її бажання.
Купив невеличкий букетик квітів, кільце поклав у кишеню і в День сміху вийшов з дому. Я йшов по вулицях і вдивлявся в обличчя йдучих повз дівчат: телефони, компанії подруг, гучний сміх – я вже думав, що так і не підійду до жодної.
З досадою присів на лавку біля широкої алеї … Вона йшла нікуди не поспішаючи, здавалася вся занурена в свої думки, взагалі не дивилася на людей навколо, їх для неї ніби не існувало. Не знаю як, але я відчув, що повинен підійти саме до неї, що так потрібно …
«Пробачте, постійте хвилинку, це вам» – сказав я, простягаючи їй букет і кільце. «Ви мене з кимось переплутали», – сказала вона. «Ні, це саме вам, розумієте, я вирішив, що …» – намагався пояснити. «Я не візьму», – вона сказала якось відчужено. Але я продовжував наполягати на своєму: «Це золоте кільце, якщо ви його не візьмете, я більше ні до кого не підійду, я його кину в річку».
Зупинилася, задумалася: «Добре, візьму, але з умовою». Я сунув кільце в її руку і натхненно запитав: «З якою?» Від її відповіді я аж впав у заціпеніння: «Я здам його в ломбард». Я здивувався і розсердився в одну секунду і не знав, що сказати на це: «Навіщо?» Відповіла: «Мама хворіє, нам не вистачає грошей на лікування …»
Я «загальмував», хвилинку розумів і кажу: «Добре, але з моєю умовою – ми зараз підемо разом і я сам його здам в ломбард, а ти почекаєш ».
Підійшли до ломбарду, я зайшов всередину, запитав скільки воно коштує, якщо закласти. Сказали: 2 тисячі. Я вийшов, швидко поклав в руки їй … це кільце і дві тисячі! І пішов майже бігом, не обертаючись …
Через пару днів ввечері вона подзвонила в мої двері. Виявляється, в той день вона зайшла в ломбард і, збрехавши, що я упустив це кільце, дізналася мою адресу, який вони занесли в базу, коли оцінювали. Вона сказала, що вони з мамою мені дуже вдячні і покликала до них на чай …
Рівно рік тому, 1 квітня я навіть не припускав, що дарую кільце своїй майбутній дружині!