Повчальна історія про те, чому за зло завжди треба платити

Повчальна історія про те, чому за зло завжди треба платити

Мій співрозмовник – ветеринар. І саме ця його професія дозволила помститися за образу, нанесеній свого часу мамі. В силу обставин вони жили в двох. Мама була простою жінкою, якоїсь кваліфікації не мала, працювала на низькооплачуваній роботі і коли син спромігся самотужки поступити до ветеринарного технікуму, похвалилася керівникові, прибираючи його кабінет.

– Теж, мені, досягнення. Та вони усі алкаші і ти теж такого виростила. Більше ні на що неспроможна… – зверхньо кинув шеф.

Додому жінка прийшла в сльозах. Син, почувши цю історію, також плакав разом з нею. А що, 15-річний хлопчина міг ще вдіяти.

Минули роки. Син закінчив технікум, інститут і став доволі добрим спеціалістом, так, що йому доручали лікувати тварин в приватному порядку у, як тепер називають, «крутих» осіб. Ось і того разу шеф попросив поїхати до однієї доволі поважної людини, в якої захворіла кішка. Коли мій співрозмовник почув прізвище, то за мить згадав ту історію майже 20-річної давності.

Щоправда, уточнив, чи майбутній клієнт не працював колись в одному місці. Шеф підтвердив і додав, що він зараз набагато більше «піднявся» і добре заплатить. Кішка, мовляв, улюблениця його п’ятирічної внучки, в онуки, як відомо, є улюбленицями своїх дідусів.

Чоловік зізнався, що найперша думка, котра виникла: «Та хай та киця здихає разом з дідусем!», але й шефа не послухатися не міг.

Як він і казав, клієнт був багатеньким. Трьоповерховий “чворак”, новенька «Тойота». В хаті на дивані лежала кішка, котра важко і хрипло дихала. Маленька дівчинки, котра сиділа поряд, гладила її і заливалися сльозами. «Зробіть все, що можна, віддячу». – сказав дідусь малої. Пихатий, неприємний чоловік, котрий вже і в поважному віці вважав, що все вирішують гроші. План помсти у мого співрозмовника визрів одразу.

– Хвороба була не смертельна, звісно, якщо її лікувати. Власне, при мені був препарат, яким треба було ввести ін’єкцію. Цього б вистачило. – розповідав пізніше. Та в той момент він скрушно похитав головою, ніби даючи зрозуміти, що справи геть кепські. Мала ще більше в плач, дідусь в стойку лягавої, котра зачула фазана…

«Потрібні ліки», – і назвав навмання кілька найдорожчих препаратів, котрі прийшли на згадку, хоча вони були зовсім не потрібні. Дідусь кинувся виконувати замовлення. Коли він повернувся, лікар чемно вибачився, і сказав, що потрібні ще одні ліки, але їх можна придбати тільки в певній аптеці.

Мало того, що вона знаходилася на іншому кінці міста, та ще й мій співрозмовник був там напередодні і зауважив, що після прокладання якихось труб дорога до неї була добряче розбита і для «Тойоти» їзда по ній могла закінчитися проблемами. Зрештою, й самі ліки також були доволі дорогими. Але дідусь знову кинувся виконувати вказівку лікаря.

Той, тим часом, зробив укол кішки і коли клієнт знову повернувся, тваринка майже ожила і навіть гралася з внучкою, котра вже не плакала, а радісно посміхалася. Розчулений дідусь крім гонорару запропонував ще й каву та чарку коньяку.

– Звісно, в іншій ситуації від неї б не відмовився. – зізнався мій співрозмовник. – Але тут відсунув чарку і сказав клієнтові, що попри його колишні слова, алкашем не став. Той здивовано вирячився на мне. Я переказав йому випадок з мамою. Вочевидь, він його не згадав, хоча зрозумів, що свого часу «накосячив». Ну а я залишився задоволеним, що добряче взув його на гроші. За зло треба платити…