Цей лист мудрої жінки, адресований усім, хто боїться старості!

Цей лист мудрої жінки, адресований усім, хто боїться старості!

Багато хто боїться старості. І чоловіки, і жінки. Молодість сьогодні зведена в культ, і тому, боячись її втратити, люди йдуть на всілякі хитрощі, які потім псують їх золоті роки мудрості і старості.

Але в цьому однобокому натовпі особливо дивують і захоплюють подібні думки. Цей лист написала американка Філліс Шлоссберг Володимиру Познеру.

Отже, старість як дар …

“Не так давно одна юна дівчинка підійшла до мене з питанням:” А як це – бути старою? “Я задумалася в розгубленості і не знала, що їй відповісти, бо не думала про це і старою себе не вважала.

Від мого замішання зніяковіла і дівчинка, проте я подякувала їй, сказавши, що питання цікаве. І що як тільки я знайду на нього відповідь, то відразу ж повідомлю їй. І ось до мене раптово прийшло усвідомлення того, що старість – це дар.

На сьогоднішній день я – та людина, якою я завжди хотіла бути. Ні, не думайте, що все життя я тільки й прагнула до зморшок, плям на шкірі і відвислого заду. Часто, дивлячись в дзеркало, я дивуюся щодо відображення в ньому.

Але ці переживання злітають дуже швидко. Тому як я ніколи і ні за які пряники не погодилася б віддати свою чудову сім’ю і своїх близьких друзів за темне волосся і плоский живіт! Я помітила, що з плином старості я стала добрішою і поблажливішою до людей.

А собі я стала другом. Я більше не з’їдаю себе за з’їдене зайве печиво, за куплену садову фігурку, яка в загальному-то мені не потрібна, але яка прикрашає мій сад. Я за свої роки бачила багато друзів і знайомих, які пішли з цього світу, так і не отримавши дару старості. Та й кому яке діло, якщо я читаю до четвертої години ранку і сплю до полудня?

Старість – це свобода. Ти можеш танцювати сама з собою під дивовижні пластинки молодості, можеш поплакати над зів’ялою любов’ю, яка була колись. Ти можеш сходити на пляж, не соромлячись свого тіла, і, якщо хочеться, можна кинутися прямо в хвилі океану, незважаючи на повні жалю погляди з боку юних істот. Але вони ж теж постаріють. Неминуче.

Часом мене наздоганяє “дівоча пам’ять”, але я цілком усвідомлюю, що далеко не всі речі потрібно запам’ятовувати. Тільки важливі.

За ці роки моє серце не раз розбивалося. Та й як може не розбитися серце, коли ти втратив кохану людину, або коли страждає дитина, або навіть коли улюблену собаку збиває машина? Але в цьому і є наша сила. Не можуть бути красивими очі, які не плакали жодного разу. Не може бути живим і люблячим стерильне серце.

Доля благословила мене, давши мені дожити до сивого волосся, до часу, коли мій юний сміх назавжди закарбувався глибокими борознами на моєму обличчі. Тому що багато, багато людей померло рано, молодими або ще не старими, але і не юними. Я тепер можу говорити щиросердно і правдиво: “так-так, ні-ні”.

Чим ти старша і навіть старіша, тим менше тебе турбує чужа думка. Тим менше ти сумніваєшся і тим рідше (після стількох-то підніжок) ти помиляєшся! Отже, дорога юна дівчинка. Я скажу тобі ось що: мені подобається бути старою.

Старість звільнила мене. Мені подобається та людина, якою я стала. Я не буду жити вічно, але, поки я тут, я не стану гаяти часу на переживання з приводу того, що могло статися, але не сталося, я не стану переживати з приводу того, що може ще статися. І я буду їсти солодке на третє кожен Божий день! ”

За матеріалами