Підробляю офіціанткою, недавно обслуговувала банкет: одружився батько моєї доньки

Підробляю офіціанткою, недавно обслуговувала банкет: одружився батько моєї доньки

Підробляю офіціанткою на виїзних банкетах. А що поробиш? Кручусь, дочку одна виховую. Її тато пішов, коли дізнався про прийдешнє батьківство. Аліменти платить, і на тому спасибі. З Діаною Вова не спілкується, бачив дочку тільки в суді, коли я батьківство встановлювала і на аліменти подавала.

Родичі Вови теж від нас відхрестилися і в житті дочки участі не приймають.

Земля кругла … Здогадувалася, що рано чи пізно зустрінуся з Вовою, але в моїй уяві зустріча  виглядала приблизно так: я на Бентлі, він – милостиню просить. Реальність була набагато суворішою: він в костюмчику сидить поруч з нареченою в красивому платті.

На тому весіллі були всі: дідусь і бабуся моєї Діани, її тітка і дядько, двоюрідний брат і тато в ролі нареченого. І я з підносом між столами.

Перша думка була – втекти. І навіть оплата в дві тисячі здалася не вартує такого приниження. Але блін … Оплата за підробіток подумки витрачена: треба було заплатити Діані за садок.

Я зробила глибокий вдих, підняла голову і пішла працювати. Для чого чесної праці соромитися! Це йому повинно бути соромно: він дитину кинув, а не я! Вони про неї забули, а не я!

Спокуса плюнути в тарілку була … Але не стала. Навіщо опускатися до дрібної капості? Тим більше, що дивилися на мене як на порожнє місце. До останнього була впевнена, що мене не впізнали: коли ми з Вовою зустрічалися, виглядала я по іншому. Молода, красива хохотушка. А зараз? Втомлена мати-одиначка, якій за щастя урвати пару тисяч.

Гості поступово доходили до кондиції, крики «Гірко!» Лунали все частіше і частіше. Нареченим дарували подарунки і бажали скоріше обзавестися потомством. Бабуся Діани так і сказала:

– Онука або внучку мені! А то так і помру, до онуків не доживши!

Ось так. А що внучка вже є – вона забула.

Банкет закінчився пізно. Ми збиралися виїжджати в місто, коли наш адміністратор передала мені конверт від матері нареченого. Всю дорогу я міркувала: що це? Десять тисяч в конверті? Хабар? Подачка? Подяка за те, що я не влаштувала сцену? Гуманітарна допомога внучці?

– Даремно взяла. Треба було повернути – в морду жбурнути! – розлютилася мама, коли я показала їй гроші і пояснила їх походження.

– Навіщо? З паршивої вівці хоч вовни жмут, – зауважила я, думаючи, куди витратити багатство.

Заплатити за садок на кілька місяців вперед? Купити Діані сукні і туфлі на змінку? Або взяти хороші комбінезони на осінь і зиму? А може, купити їй золоті сережки-гвоздики і проколоти вуха?

Гроші я витратила на дочку, все, до копієчки.

Дивлячись на те, як Діана спить в обнімку з новим плюшевим ведмедем, така туга накотилася. Навіть не сум, а відчуття моторошної несправедливості: чому життя Вови триває?

Одружився, дітей заведе, не рахує копійки, щоб на все вистачило … А ми з донькою? Яке майбутнє у нас? Жити від зарплати до зарплати і радіти кожній нагоді заробити зайву копійку? Навіть якщо заради цього доведеться обслуговувати нову дружину Діанкіного тата?

Він закочує банкети, а у нас м’ясо на столі – це свято. Він хоче дитину в шлюбі, а доля непотрібної дочки його ні краплі не хвилює.

Ну так. Аліменти Вова платить. Але я їх не чіпаю, збираю Діані на житло і оплату навчання. Іноді рука тягнеться до цих коштів, але ні, не можна: майбутнє Діани важливіше сьогохвилинних бажань.

Десь в глибині душі живе надія: впізнала мене бабуся Діани, грошей підкинула. Може, знайде внучку? Познайомиться з нею? Зловила себе на думці, що чекаю дзвінка у двері … Нерозумно, звичайно. Не потрібна вона їм. Не потрібна.

І як же разюче відрізнятиметься життя Діаниного молодшого братика або сестрички по батькові від її життя …

За матеріалами

 

Підпишись на нас!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!