Стою я в магазині і спостерігаю за людьми, які стоять в черзі …

Перебуваю в магазині і спостерігаю за людьми, які стоять в черзі. Ось панночка, накачана силіконом. Поруч – здоровенних розмірів хлопець. Національність – невизначена. Одягнений в блакитний спортивний костюм.

Сподіваюся, вам в цілому зрозумілий образ сей пари?

Перед ними – бабуся. Намагається заплатити за два яблука, куплених по акції. У літньої жінки весь час падають копійки. Вона тремтячими руками збирає монети і намагається порахувати.

Ці двоє, так званих мажорів, починають нервувати. Картинно так зітхають, закочують очі і хитають головами. Неприємна картина … Я сама стою в сусідній касі. Дуже хочеться заплатити ці нещасні гроші за бабусю, тільки б не бачити більше перекошених від злості обличь панянки і її кавалера.

– Та скільки можна? – крикнула, не витримавши, касир. – Порахуйте, як слід, свої копійки, потім сюди повернетеся! І відсунула убік яблука, зайнявшись обслуговуванням вищезгаданої парочки.

– Хто взагалі її сюди пустив? У неї ж немає грошей, – обурилася силіконова панянка, показуючи на стареньку.

– В натурі чо таке? – підтримав думку її супутник.

– Йдуть сюди через акції для ветеранів війни, – пояснила жінка, яка працює за касою. – Багато їх тут збирається, ви не уявляєте скільки. Дістали вже!

Від цього хамства у мене настрій зовсім зіпсувався.

– А ви нічого не переплутали? – вставила я. – На якій підставі так з людиною розмовляєте? Своїм батькам теж же зможете сказати?

– А ви чого втручаєтеся? – звернулася до мене касирка. – Не працюєте тут і поняття не маєте, як баби нас дістають.

У цей момент з черги вийшов пристойно одягнений чоловік середніх років. Він тримав у руках блокнот.

– Добрий день, шановна, – звернувся він до касира. – Для початку вам – штраф, причому, максимальний. А потім можливо і звільнення. І він показав пальцем вантажникові, щоб той підійшов до нього.

Вантажник наблизився, незнайомець дав йому кошик.

– Піди з цієї бабусею. Нехай купить все, що хоче. За рахунок касира.

– Ви хто такий, щоб розпоряджатися? – працівниця аж піднялася зі стільця.

– Я? Керуючий, – спокійно сказав покупець.

– Ой, брехати от не треба! У нас керуючий інший, – усміхнулася жінка.

– Я керую всією мережею цих магазинів, – без емоцій запевнив чоловік. – А ви вже звільнені. Прямо зараз…

Потім він повернувся до вантажника і бабусі, які рухалися в кінець магазину.

– Хвилиночку! – покликав він вантажника – Візьми у покупниці адресу. Будеш носити їй продукти – на 3000 щомісячно. А я тобі премію випишу. Згоден?

– Звісно! – зрадів працівник.

– Ну й чудово, – кивнув керуючий і крикнув в зал, щоб терміново на першу касу прислали касира.

Ось так слід чинити для торжества справедливості.