Дочка вийшла заміж проти волі матері. Зараз все ж не старі часи; мати змирилася, але зятя все-таки не взлюбила …

Дочка вийшла заміж проти волі матері. Зараз все ж не старі часи; мати змирилася, але зятя все-таки не взлюбила …

Дочка вийшла заміж проти волі матері. Зараз все ж не старі часи; мати змирилася, але не любила зятя Андрійка.

Він був простий, працював на заводі, дурнуватий, негарний, не рівня дочці. Молоді знімали кімнату, а до мами заходили раз в тиждень. Так має бути.

Дочка телевізор дивилася, тільки чай пила. А на кухні ця теща зятя частувала різними несмачними стравами. Що залишилося, так би мовити. Або що дешевше. Холодцем, супом триденним, котлетами, які давно лежали … Не те що кислим або тухлим, але ось згодовувала йому несмачне. Нехтувала і так тішила душу.

А зять Андрюша їв з апетитом. З хлібом, теж іноді черствим. Добре їв! Все з’їдав до крихти, тарілку неінтелігентно хлібом протирав до блиску, а хліб з’їдав. І завжди говорив: «Спасибі, дуже смачно!».

Теща думала, що він ненажерливий дурень. Але вигідно досить-таки було згодовувати Андрюші їжу, яка залишилася. І якось теща навіть звикла до зятя. І одного разу він їв борщ, який уже втратив колір від розігрівання. І спеціально в емальованій тарілці його подала.

Він все з’їв і сказав: «Спасибі, дуже смачно! Ніколи не їв такого смачного борщу! Мама померла, коли мені два роки було, а в дитячому будинку такого смачного борщу не давали! Ви так смачно готуєте і завжди мені так багато накладаєте! ».

І ця зла теща зблідла і руки у неї затремтіли. Комок в горлі з’явився, а потім вона заплакала.

І цей дурнуватий Андрюша став її втішати і гладити по плечу; покликав дружину з кімнати. І говорив: «Твоя мама плаче! Що трапилося? Може, я її образив? ».

Він ніколи не дізнався, чому плакала теща. І чому вона стала ще краще готувати. І чому йому стали подавати їжу в старовинній порцелянової тарілці з незабудками … Простою він був людиною. І зараз вони дуже добре живуть і спілкуються, вже двадцять років.

І це історія ще й про жіночу душу – ми не злі. Ми іноді не розуміємо. А потім зрозуміємо і обіймемо. І заплачемо від каяття; так ось і живемо …

За матеріалами