Сходили в гості до подруги і пошкодували про це. Більше не піду до неї

Сходили в гості до подруги і пошкодували про це. Більше не піду до неї

На вихідних ходили з чоловіком на день народження моєї подруги. З Ларисою ми знайомі чотири роки. Познайомилися в пологовому будинку, після, стали телефонувати, і незабаром здружилися.

Жінка живе в квартирі, яка належить батькам чоловіка. Ще при першому нашому знайомстві я почула, як сильно Лара ненавидить свою свекруху.

За п’ять днів, які ми провели в одній палаті, я втомилася слухати про те, що підступна жінка отруює їй життя, і всіляко намагається позбутися від ненависної невістки.

– Лариса, а чому б вам не переїхати жити до твоїх батьків? – наївно запитала я, вважаючи, що цим можна спокійно вирішити проблему.

– Куди? У село? Ну ні! Я не для цього терплю її два роки, щоб розвернутися і виїхати додому! – розлютилася жінка.

Далі я не стала розвивати цю тему. Взагалі, не в моїх правилах втручатися в чужі сім’ї. Вважаю, що дорослі люди повинні самі розбиратися в своїх відносинах. Не слід виносити сміття з хати.

Йдучи в гості до Лариси, представляла її свекруху, якоюсь відьмою. Адже чула про підступність цієї жінки дуже багато. Двері нам відкрила мила жінка в красивому фартусі.

– Вітаємо! – щиро посміхнулася Анжела Федорівна. – Ви друзі Ларочки? Проходьте, вона в кімнаті.

Жінка мені сподобалася відразу, а я в людях ніколи не помилялася ще. Анжела Федорівна носилася з кухні в кімнату, і назад. Було видно, що вона нервує, хоче догодити гостям і невістці.

Лариса сиділа як королева в кріслі, приймала подарунки і привітання.

– Сідайте! – запросила Лара. – У Федорівни вже майже все готово. Залишилося почекати курку, і все.

– Може, я допоможу? – несміливо запитала у подруги.

Мені чомусь було незручно сидіти склавши руки, коли літня жінка бігала захекавшись, обходячи іменинницю і гостей.

– Не потрібно. Вона сама все зробить, – відповіла подруга.

Ігноруючи Ларису, я все ж пішла на кухню.

– Анжела Федорівна, хочу допомогти вам! Що потрібно робити?

– Спасибі дитинко. Віднеси, будь ласка, в кімнату вилки, – посміхнулася жінка.

– Що ж ви все самі? Чому Лара не допомагає? – обурилася я, спеціально задавши провокаційне запитання.

– Адже вона працює … втомлюється дуже. Плюс діти, чоловік … Я намагаюся все сама по дому робити. З власного досвіду знаю, як нелегко одній все тягнути.

По очах Анжели Федорівни, я зрозуміла, що вона говорить щиро. Замість того, щоб лаяти ледачу невістку, захищає її всіляко.

Незабаром ми сіли за стіл. До кімнати увійшла свекруха подруги. Жінка зробила гарну зачіску, одягла ошатну блузку, прикріпила яскраву брошку. Загалом, виглядала ефектно і по-святковому.

– Мамj …, – скривилася Лариса. – Вибачте, але тут зібралася молодь. Самі розумієте … Вам не цікаво буде сидіти з нами за одним столом.

У кімнаті повисла пауза. Гості відчули себе ніяково в ситуації, що склалася. Анжела Федорівна почервоніла від сорому. Опустивши голову, посміхнулася, і хотіла вийти з кімнати.

– Я проти! – голосно вимовила я. – Більш того, відмовляюся святкувати без господині будинку! Анжела Федорівна, прошу, сідайте біля мене.

Подруга зиркнула на мене нищівним поглядом, але промовчала. Жінка розгубилася, не знаючи, що робити. На щастя інші гості підтримали мене, попросили Анжелу Федорівну не йти.

Я не люблю несправедливості. Ненавиджу, коли ображають людей похилого віку. Принагідно, я звичайно все висловила Ларисі в обличчя. Так би мовити нагадала, в чиєму будинку вона живе, і хто в ньому господар.

За матеріалами