Через 20 років дізналися, що ми не брати

Через 20 років дізналися, що ми не брати

Виявилося, що ми з Женею дядько і племінник, і зовсім не рідні діти нашим батькам.

Катя і Слава жили разом вже багато років, але діточок у них не було. Причина була в батька, якесь там спадкове захворювання викликало безпліддя. Тоді ще ніяке ЕКО “простим смертним” не робили, тому єдиним способом обзавестися дітьми було усиновлення. Але Катя і Слава все не наважувалися, якби не випадок …

Чоловік і дружина часто їздили в село, допомогти батькам. Мама Каті працювала в місцевій школі вчителем, і часто розповідала про своїх учнів. Ось і в цей приїзд Тетяна Михайлівна стала журитися, що одна її п’ятнадцятирічна учениця, Галя, ось ось має народити, з’їздила в літній табір і повернулася з таким ось «сюрпризом». А народжувати то куди, одна мати у неї й то не путня, хоче відмовитися від дитини в пологовому будинку це дівчисько.

Катя і Слава переглянулися:

– Може нам забрати у неї малюка?

Тетяна Михайлівна переговорила з дівчиною, та була згодна, більше того вона дуже зраділа такій перспективі. А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати. Дивна пошарпана жінка заявила з порогу:

– А ще одну дитину вам не треба? Трирічну?

Катя і Слава знову переглянулися, і запитали:

– А що, ще один є?

– Так, Вітька, Галькин брат … ну, син мій виходить. Набрид він мені гірше гіркої редьки, хочу в притулок його здати.

– Не треба в притулок. Приводь, подивимося на нього …

– Галь, заводь Вітьку!

Вагітна сестра відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима. Ну як не взяти такого ?! Слава взяв його на руки і сказав:

– Коли відмову писати поїдеш?

– Стривай … давай про оплату домовимося … ми вам двох дітей, а ви нам що?

– Ах, ти, проноза яка! Здали б в дитбудинок, ніхто б вам нічого не заплатив, це точно!

– Так, ладно тобі … ну, дайте хоч скільки-небудь …

– Добре, заплатимо ми вам, але небагато. І документи спочатку оформи!

Додому подружжя вже поверталося зі мною, рудоволосим синочком, а через місяць і «братика» привезли, Женею назвали. Так і росли ми з братом багато років, не знаючи, що батьки нам не рідні, а між собою ми і не брати зовсім.

Розкрилося все тільки коли Женина мати, Галина, з’явилася у нас вдома двадцять років по тому. Батьки вийшли поговорити з цією жінкою в під’їзд, але ми з братом були вдома і дещо почули.

– Грошей нам з мамкою треба ще, зовсім туго живеться …

– Галя, ми вам заплатили сповна, та й документально у нас все оформлено … за що платити?

– А за те, щоб не розповіла я хлопцям, що не рідні вони вам! Не дасте грошей, вони все дізнаються!

– Гаразд, скільки вам треба …

Ми з Женею вийшли в під’їзд, щоб позбавити батьків від цієї шантажистки:

– Не треба, тато, нехай розповідає!

Галя фиркнула, розвернулася і пішла, а ось з батьками у нас відбулася серйозна розмова. У той день ми з Женею дізналися хто ми є насправді. Батьки боялися, що щось зміниться в нашій родині, якщо ми дізнаємося правду. Але ми, навпаки, стали ще більше поважати цих золотих людей, які виростили і виховали нас, і дали нам, що не рідним, все найкраще.

Сподобалося? Поділіться з друзями!

Джерело