Про те, чому так важливо бути зайнятим

Про те, чому так важливо бути зайнятим

Кістлява штовхнула двері і та бeсшумно відкрити. У будинку було тeмно і лише в дaльній кімнаті горіло світло. Кістлява полегшено зітхнула – нарешті вона виконає свою роботу. Вона ковзнула нaд підлогою і подлeтела до ліжка.

– Ти спізнилась! – пролунав невдоволений голос з-за спини.

Смeрть оглянулaсь. Та, за ким вона прийшла, сиділа в кріслі, одягнена, немов на бал.

– Чому не в ліжку? – нeвдоволено буркнула безноса, – всі порядні люди давно сплять.

Жінка усміхнулася.

– Тебе чекала. Негоже довгоочікувану гостю зустрічати, валяючись під ковдрою.

– Це я-то у тебе довгоочікувана! – завила ображена Смерть, – Я ж ганяюся за тобою вже котрий місяць! Але ти ні хвилинки не можеш посидіти спокійно на місці! Що прийду – тебе немає вдома! Те на виставку, то в театр покотила. Одного разу до півночі тебе чекала, як дурепа, а ти, виявляється, до ранку на п’янку якусь пішла! Чи не соромно в такому-то віці?!

– Соромно, – покаялася жінка, – але я не могла пропустити. Там було так весело! Зібралися старі друзі, ми сміялися, веселилися, згадували минуле …

– Нічого, що це були поминки по твоїй кращій подрузі? – єхидно уточнила гостя.

– Так що, тепер плакати, чи що? – усміхнулася господиня. – Покійна подруга ненавиділа сліз – від них псується шкіра обличчя.

– Все повинно було бути не так! Ти повинна була прийти з похорону, відчути себе погано, прилягти на ліжко. Я б прийшла, забрала тебе, все було б чинно і благопристойно! Я стала вчасно, чекала, турбувалася, а ти в цей час веселилася на поминках!

– Прости, – зітхнула жінка

– Я через тебе вибилася з графіка! А я вже сама не молоденька! І у мене, між іншим, теж нерви!

-Хочеш чаю? – це питання вибило Смерть з колії.

– Що? – перепитала вона

– Чаю! Ромашкового, сама збирала! І ось тістечко, домашньої випічки! Вгощайся! До речі, хлюпнути тобі коньячка? Дуже заспокоює нерви.

Смерть спробувала чинити опір:

– Я не можу, я на роботі не п’ю, – але жінка відмахнулася:

– Не можна так себе заганяти! Ти на себе в дзеркало дивилася? На обличчі явні сліди перевтоми!

Смерть взагалі ніколи не дивилася на себе в дзеркало, тому що це не приносило їй ніякого задоволення.

– Треба себе берегти! Розслаблятися іноді, – продовжувала наставляти господиня, підливаючи чогось тягучого в крихітну чарочку, – ти ж все-таки жінка. На массажик сходи, щоб тобі твої кісточки розім’яли, ванни приймай. Та й для душі … Слухай, а ти нікуди зараз не поспішаєш ?, – несподівано вигукнула вона.

Размягшившись під дією напою, Смерть, пробурмотіла, що до ранку зовсім вільна.

– Тоді поїхали зі мною! Погуляємо наостанок. Я такий клуб знаю – там до ранку абсолютно чудовий джаз дають! …

… Вранці, ледве пересуваючи ноги, що гуділи від божевільних танців, підтримуючи один одного, Смерть і жінка запали в кімнату.

– ФУХ, в житті так не танцювала! – жінка впала в крісло, – може, хоч після смерті відпочину. Ну що, пішли?
– облом! – мстиво відповіла їй Смерть, плюх в інше крісло. – Топати тобі ще цими ногами досить довго.

У відповідь на підняту брову, пояснила: – У мене графік! А ти мене знову абсолютно вибила з нього. Так що почекаєш мене, потерпиш. Потопала я за більш дисциплінованими кандидатами в небіжчики …

Вона важко піднялася, поправила перед дзеркалом плащ і взяла, забуту з вечора косу. Біля самого порога обернулася.

– Наступного разу я прийду абсолютно несподівано, одного разу, пізно ввечері … Коли, кажеш, в тому клубі знову грає оркестр? ..

Автор: Ірина Підгурська

Джерело