Доживаємо як є! Олександр Ширвіндт про вік
«У нашому віці (від 75-ти і вище) нічого не можна міняти і нічого не можна кидати.
Я стільки раз кидав курити, але ні до чого хорошого це не призвело. Повертався назад до цього пороку, поки син, якого я дуже слухаюсь і боюся, не сказав: «Все, вистачить».
А потім мене навели на чудового академіка, попередивши, що він нікого не приймає, але мене звідкись знає і готовий поговорити.
Я зібрав повне зібрання аналізів сечі і поїхав кудись в кінець шосе Ентузіастів.
Особняк, тиша, ходять милі кривоногі дами в пластмасових халатах. Килими, величезний кабінет. По стінах подячні грамоти від Наполеона, від Петра I, від Навуходоносора … І сидить академік в золотих окулярах.
– Скільки вам років? – каже.
– Так ось, – кажу, – чотириста буде.
– Ми, значить, ровесники, я молодше вас на рік.
Коли він побачив мою папку аналізів, змахнув руками: «Благаю, приберіть». Мені це вже сподобалося. Заглядати в досьє не став. «А що у вас?» Я кажу:
– По-перше, коліна болять вранці.
– А у мене, навпаки, ввечері. Що ще?
– Задишка.
– Ну це нормально.
– Я став швидко втомлюватися.
– Правильно. Я теж. У нашому віці так і повинно бути.
І я заспокоївся. Раз вже академік медицини відчуває себе так само, як і я, то про що тоді говорити? На прощання я сказав, що кинув палити.
Він подивився на мене через золоті окуляри:
– Дорогий мій, навіщо? У нашому віці нічого не можна міняти і нічого не можна кидати. Доживаємо як є.
Я поцілував його в грамоти і пішов.
Геній! А якби він став читати мою сечу … »