«Я, молода жінка, справляла потребу в миску перед чоловіком» – правда про подружні стосунки
Жінка не повинна перед чоловіком виглядати погано. Жінка не повинна показувати чоловікові, як вона домагається краси. Жінка не повинна бути в поганому настрої перед своїм чоловіком. Жінка повинна народжувати без чоловіка, а то він втратить смак до життя і лупане до іншої цариці, яка як травнева троянда ніколи не в’яне і діти у неї з’являються з голови.
Нещодавно в моїй стрічці миготіли запеклі суперечки, що жінка повинна бути перед чоловіком красунею і ховатися з маскою на обличчі.
Я згадала.
Коли була на 7 місяці вагітності вдруге, мій живіт був неймовірних розмірів.
Я могла бачити тільки пальці на ногах, настільки мій світ розширився в розмірах. Поголити ноги я просто не могла. І нігті постригти теж. Чоловік без слів взяв ініціативу в свої руки. Голив мені ноги і стриг нігті. А ще робив ванночки для ніг і з якою любов’ю він мив мені п’яти.
Дерево Кохання разрослось.Веточек любові стало багато. І одна з них – турбота. Друга – ніжність. Мій чоловік і дерево, і гілочки одночасно. У цього дерева немає огиди. Інакше це не любов.
Швидка в той вечір їхала в центр міста годину і двадцять хвилин. Кожна секунда завдавала мені дикий біль. Поворухнути ні рукою, ні ногою, ні головою я не могла. Абсолютний овоч. Мені було дуже страшно. І соромно. Я дуже хотіла в туалет. Січовий здавалося зараз розірветься. Під себе? Я тряслася від беззвучних сліз.
– Дім, я в туалет хочу.
Чоловік мій узяв було мене піднімати, як мій мозок проткнула гостра біль. Я кричала не чіпати мене, інакше прямо тут помру.
Ні піднятися, ні тим більше сісти на унітаз – не могло бути й мови. Я розгубилася.
Чоловік ні.
Він рішуче взяв пластмасову миску і став проштовхувати її між мною і диваном. Від кожного руху я кричала. Він хвилювався. Він хотів бути для мене найкращим помічником.
Ніколи так дбайливо до мене він не ставився, як в той вечір. Знімав шорти, білизна і в очах не було і плями нелюбові. У кожних його рухах були гори ніжності, тепла. Все його єство здавалося хотіло тільки одного – прибрати цю чортову біль.
А мені було нестерпно соромно. Я молода, квітуча, красива жінка справляла потребу в миску. Та ще так непоказно. Руки чоловіка були мокрими. Чомусь в миску мало що потрапило. Чоловік шепотів як мантру тільки два слова:
– Моя мила.
Двох дітей ми народили разом. Я неймовірно гублюся, якщо зустрічаюся віч-на-віч з хамством і бидлячестю. А так і не скажеш. Бойова, рішуча. А ось з хамством не знаю, що робити. Чоловік знав і сказав:
– Нізащо не залишу тебе одну в пологовому будинку. Свого сина я візьму на руки, а не лікар. Адже я йому батько, а не доктор.
Він бачив мене від болю нікчемну, знесилену. І не втік, не обімлів, що не втратив любові і пристрасті. Він просто розумів. Тут і зараз він учасник таїнства. Тут і зараз народжується наше щастя, наш син. Якого він взяв на руки. І який досі любить бути в батькових руках.
А ви говорите, жінка не повинна бути перед чоловіком з маскою на обличчі. А то хіба мало злякається і піде до іншої. Маску злякається. Чоловік – маску. Любить до першої маски что-ли?
Я недавно спіруліну на обличчя завдала, почула плач малишочка, вискочила в кімнату. Син, звичайно, моментально заспокоївся. А квартира вибухнула сміхом: дитячим і дорослим. Мій чоловік, сміючись, сказав абсолютно щиро:
– Дівчинка моя, ну як же а тебе люблю.
Я збентежена прошмигнула назад у ванну. Дивилася на своє відображення в дзеркалі і посміхалася, спіруліна тріскалася і я була схожа на космічного прибульця. По-моєму, всі ці маски прикрашають жінок. Вони по-дитячому наївні в цих огірках і глині. Як можна за це розлюбити? За те, що вона робить спробу освіжити колір обличчя, щоб шкіра сяяла. Сяяла для нього. Щоб він ось так сказав:
– Дівчинка моя.
І змусив сяяти не тільки шкіру обличчя, але і серце своїй коханій.
Слава Всевишньому, що жінка може зробити маску, хоче привести себе в порядок. Здорова і жива. Як же можна розлюбити життя? Невже тільки за те, що життя не ідеальна? Так адже у неї є інший головний плюс. Життя не ідеальна, але вона справжня.