Прихистила я племінницю, а вона почала вимагати гроші
Ти не думай, що ми дурки сільські, ми в банківських справах теж дечого розуміємо. Договорчік складемо, квартирку свою в заставу нам віддаси.
Прихистила я племінницю. Дітей немає, чоловік відсутній, сумно самій, хоч вовком вий. Ось і прихистила – удвох явно веселіше. Аня вчитися вирішила у нас в місті, ледве-ледве у матері своєї відпросилася з села.
Жили ми з Анею душа в душу. Вона до мене як до старшої сестри ставилася, завжди поради запитає, поплачеться про любов свою нерозділену. Господарство Аня на себе взяла. Хотіла хоч якось віддячити. Я вже й забула, що таке на кухні стирчати. Завжди чисто, все випране, випрасуване.
Я дивувалася, звідки сил стільки? Навчанню треба час приділяти, а не Попелюшкою підробляти, вимовляла я їй. А вона сміялася, мовляв, їй не важко.
Ідилія скінчилася, коли Аня закінчила навчання. Приїхала за нею її мати і почалося, м’яко кажучи, вимагання. Виявилося, що я неправильно їх зрозуміла. Вони не просили, щоб Аня пожила у мене, а їх прохання полягало в тому, щоб Аня у мене працювала! І, як родичці, мені зробили знижку! І тепер я повинна віддати Ані її чесно зароблену за ці п’ять років зарплату. А це, ні багато ні мало, цілих 508 744 рубля. У них навіть зошити з розрахунками були.
– Там, де ціни більше, я підняла – інфляція, самі розумієте. – розвела руками племінниця. – У мене все-все записано і підраховано.
Племінниця вручила мені кілька важких зошитів. Я їх швидко перегорнула, до речі, мені їх на пам’ять залишили.
Я отетеріла, чесно скажу. Майже п’ять років вона мовчки все записувала і вираховувала, я в шоці!
– Тітка Яна, мені б відразу все отримати. Я будинок купити хочу, так кілька корівок, господарство підніму. – скромно опустивши очі, повідомила мені племяшка.
– Можна і в розстрочку, але тоді з відсотками буде. Ти не думай, що ми дурки сільські, ми в банківських справах теж дечого розуміємо. Договорчік складемо, квартирку свою в заставу нам віддаси. Та й велика в тебе зарплата. швидко розрахуєшся! – заявила сестра.
Я офігеваю все більше і більше.
– Добре, давай порахуємо, сестричка! – зло виплюнула я. – Кімната в моїй квартирі коштує 7 тисяч в місяць. Множимо, так, скільки Аня тут прожила? Нехай буде, в середньому 10 місяців в році, так, за років у нас виходить 350 тисяч. Продукти мої були, то, що ти з села надсилала, Аня сама їла.
Не буду брати за фактом, заколебусь вираховувати, візьму по прожитковому продуктовому мінімуму, там близько 4500 на місяць на дорослу людину.
За ці роки, по 10 місяців в році, виходить … виходить .. 225 тисяч рублів. Разом – 575 тисяч. Скільки я вам там повинна, дай-ка цидулку свою! Отже, віднімаємо і виходить у нас ось що. Ви, дорогі мої родички, винні мені ще трохи більше 66 тисяч рублів. Я розумію, що таких грошей у вас немає, так що готова увійти в становище: я прощаю вам борг, але натомість я ніколи більше не повинна побачити ваші нахабні фізіономії! Ясно?
– Ні вже, про оренду треба було відразу домовлятися, так не піде! – тупнула ногою сестра.
– Так? А мене ти попередила, що твоя дочка до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її на поріг не пустила, хай би знімала. – заперечила я.
– Я тебе попереджала! Відразу сказала, що Анька тобі допомагатиме, а ти вже в боргу не залишися! І не говори, що такої розмови не було!
– Все, закінчився балаган. Ідіть геть звідси, обидві! – я вказала пальцем на двері.
З сестрою і племінницею я навряд чи ще буду спілкуватися. А так-то, ні фіга вони розумні – і пожити безкоштовно, і грошей зрубати захотіли. Губа явно не дура у них!
Сподобалося? Поділіться з друзями!