Мати відмовилася від мене і віддала в дитбудинок, а через роки я зустріла її
Якоою би ти не була, але ти все одно моя мати.
Коли мені було чотири рочки, тато пішов від нас до іншої жінки. Після відходу батька, мама почала випивати і одного разу, привела в будинок чоловіка, дядю Вітю.
Дядя Вітя був алкашом, але мама вірила, що він кине пити, влаштується на роботу і у нас все буде добре. Дядя Вітя, пити кидати не збирався, навпаки, мама стала більше випивати разом з ним, Допилася до того, що її вигнали з роботи.
Грошей в будинку не було, правда на пляшку завжди знаходилося та й друзі до них приходили з випивкою, а іноді і закуску приносили. Коли на столі залишалося, що небудь, тоді мені вдавалося, хоч чимось перекусити і то якщо вітчим не знаходив своєї закуски, починав на мене кричати, щоб я не сміла нічого чіпати.
Мама намагалася за мене заступитися, допомогти чим небудь, але вітчим кричав і на неї, а з приводу мене говорив: В дитячий будинок її здай, я не збираюся її годувати. І одного разу, я потрапила в дитбудинок.
Там я отримала гарну освіту, вступила до інституту і закінчила його з відзнакою. Держава виділила мені квартиру, мені вдалося влаштуватися на хорошу роботу, але не відразу.
По початку, працювала офіціанткою в кафе, неподалік від будинку. Пізніше мене помітила господиня кафе і оцінила мої знання. Після цього, моя кар’єра пішла в гору. Всього за рік, від простої офіціантки я піднялася до керуючої кафе, а через три, я вже керувала цілою мережею ресторанів.
Одного разу, я їхала з роботи і моя машина застрягла в снігу. На вулиці було вже пізно і попросити допомогти було не кого і я вже збиралася дзвонити в технічну допомогу, як раптом, з темряви вийшли двоє людей.
Це були два бомжа, чоловік і жінка, вони запропонували мені допомогу за невелику плату.
Коли мою машину виштовхали, я заплатила і поїхала далі. По дорозі додому мене мучило одне й те саме запитання: Де я могла бачити, цих людей?
Я довго згадувала, звідки я їх знаю? І я зрозуміла, що ці бомжі, мої мама і вітчим. Я різко загальмувала і встала як вкопана по серед дороги.
Я ніяк не могла вирішити, що мені робити далі? Ще трохи постоявши, я розвернула машину і поїхала назад.
Мати з вітчимом попалися мені по дорозі. Я зупинила машину і попросила матір сісти в машину. Мама покірно сіла, хоча як і раніше не впізнавала мене. Вітчим залишився на узбіччі дороги.
Коли ми приїхали додому, я відмила маму, дала їй чисті речі і коли ми сиділи на кухні, мама запитала: Хто ви? І чому ви мені допомагаєте?
-Я твоя дочка, мама і не хочу робити з тобою так як ти зі мною поступила. Якою би ти не була, але ти все одно моя мати.
Мама подивилася мені в очі і тихенько заплакала.
-Я знаю, після того, що я зробила, пробачити неможливо, але все одно спробуй, якщо зможеш, прости мене. – Скзала мама і зібралася йти.
Я зупинила її і сказала: Тебе я зможу пробачити, а от вітчима ніколи.
Тепер мама живе у мене, її тепер не впізнати. Мама перестала пити, ми відновили всі її документи і зробили пенсію, в загальному я змогла пробачити свою маму.