Позбавили дітей спадщини: буде уроком

Позбавили дітей спадщини: буде уроком

Ми з дружиною старої школи. Однолітки, по 49 років зараз. Не так давно ми остаточно прийняли рішення, що позбавимо дітей будь-якої спадщини. Про це думали довго, для нас непростий вибір.

Діти вийшли у нас не відразу. У плані вагітності дружини і наступних пологів. Довелося дружині проходити лікування, але потім все було благополучно. У нас дівчинка народилася, через два роки – хлопчик. Здавалося, про що ще мріяти? Ми вкладали багато сил і часу в дітей. Вдома не було тілесного покарання.

Питання вирішувалися за принципом «обговорили і вирішили». Я довіряв своїм дітям. Ніколи й гадки не було перевіряти, стежити, сумніватися. Я сам по собі дуже спокійна людина. Дружина скільки років з початку не намагалася зі мною посваритися, так і не змогла. Потім змирилася. З дітьми я такий же був, показував приклад, що можна все вирішити, якщо захотіти. Може вони брали це за м’якість.

Ймовірно, що ознаки були і раніше, але про своїх дітей не думаєш погано. Якось не потрапляє в поле зору. Або самі робили акценти на хорошому. З боку зазвичай видніше подібне, всередині день за днем ​​складніше відзначати зміни.

Якось я прихворів, залишився вдома. Дочка про це не знала, тоді було їй більше 17-ти років. Прийшла з подругою, сиділи на кухні. Пили вони алкоголь, говорили дуже голосно. Там я і дізнався про себе і дружину багато нового і неприємного.

Дочка хизувалася тим, як вони з братом обманюють батьків спритно, крадуть гроші, постійно брешуть, а вони (я з дружиною) лошари ведуться. Стояв і слухав, ноги немов стали цементні. Не міг поворухнути.

Дочка з дитинства кликала мене татко, мені так подобалося. У розмові з подругою говорила батько, але частіше образливі використовувала слова. Я думав про різне, про те, що добре що не дружина тут, здається, що вона б просто померла на місці. Потім намагався знайти якийсь інший сенс в її словах. Але не виходило. У якийсь момент мені захотілося поглянути їй в очі.

Я зробив крок вперед. Її подруга мене помітила, дочка ж продовжувала свою промову, потім повернула голову, очі зовсім інші. Хитрі, як загнаний звір намагається вибратися з пастки. Я нічого не сказав, я навіть не слухав, що вони намагаються говорити і робити. Пішов взяв воду, пішов. В цей же вечір я врізав замок в нашу з дружиною кімнату. М’якшу версію подій розповів дружині, приховати не зміг. На обличчі було все.

Дочка явно розповіла братові. Вони перетворилися обидва в таких надмірно ласкавих котяток. Вважали нас точно ідіотами, але пелена з очей зійшла, ми усвідомили і зрозуміли багато. Переглянули своє ставлення до подій минулого. Пізніше діти перестали підмазувати. Дружина розповіла, що помічала багато, але думала, що переростуть. Виросли меркантильні споживачі, для яких доброта, розуміння, емпатія просто чих.

З тих подій пройшли роки. Нічого особливо не змінилося. Обидві дитини егоїстичні, заради своїх цілей підуть на будь-які вчинки. Я не зміг довго жити так, як тільки синові виповнилося 18-ть, продали квартиру. Район був дуже хороший, сталінка, високі стелі.

Купили двушку дітям – вони так раділи свободі, але оформив я на себе, а з дружиною придбали землю з недобудованим будинком, за літо я все доробив. Діти нас перестали вітати навіть зі святами, пару років назад хоча б відправляли повідомлення. Тепер взаємна тиша.

Ми прийняли рішення, тепер обидва наші заповіти будуть на користь дитячого будинку. Нічого не отримають після нашої смерті, може хоч так щось зрозуміють …

Джерело

You cannot copy content of this page