Йшла через парк і побачила, прямо на дорозі, дитячу коляску…
Одного разу я поверталася з роботи і вирішила пройти до будинку через парк. Було близько дев’ятої вечора, починало сутеніти. І тут раптом прямо на дорозі стоїть коляска дитяча, синя з великою ручкою. Я заглянула всередину, вона була порожня. Було дивно, що хтось міг забути такий великий предмет. Невже якась новоспечена мама настільки забігалася, що забула коляску? Відкотивши її в сторону я озирнулася.
І тут я побачила, як неподалік в кущах вовтузиться малюк. На вигляд років півтора, ходить досить впевнено. І знову поруч ні душі… Підходжу до малюка, а він відразу розплився в усмішці і простягнув ручки. Довелося взяти його, щоб заспокоїти. Почали пошуки батьків, але нічого не вийшло … три людини, які знайшлися неподалік, були просто перехожі.
Подзвонила в міліцію. Поки приїхав патруль, ми вже награлися і кілька разів підкріпилися печивом, які знайшлися у мене в сумці. А далі все як в кіно. Поліцейський довго жував ручку, заповнюючи протокол, і досить підозріло хмурився і зиркав.
«Напевно думає, що я викрала його, як в серіалах», – про себе захихотіла я.
Хоча ситуація, звичайно, зовсім не смішна …. «Ну і влипаю ж я вічно».
Після оформлення всіх паперів, поліцейський раптом запитав:
– А ви взагалі далеко від парку живете?
– Та ні, он мій будинок в рожевий пофарбований?
– Так візьмете хлопчика до себе, поки ми батьків розшукуємо? Не бійтеся, якщо відразу не знайдуться, заберемо від вас і оформимо в дитбудинок.
Я злегка оторопіла.
– Як взяти? А що я чоловікові скажу? Та й діти свої є …
– Проявіть свідомість, допоможете справі? Якщо вже не оминули увагою, доведіть добру справу до кінця.
Сама не знаю як, але погодилася, напевно шкода стало, маленький такий, беззахисний.
«Так, і знайдеться, напевно, швидко, якась лінива молода матуся і прибіжить до міліції.» – подумала я.
Посадила знайду в коляску і покотила до дому. «Чоловік зараз здивууується….» – крутилося в голові.
Вирішила набрати, попередити, та й коляску мені було самій не підняти на п’ятий поверх. Чоловік на щастя, не розлютився, тільки руки розвів і почав реготати. Дочки прийшли в повний захват, як же така цікава «іграшка» – справжній маленький чоловік. Поки вони грали, ми з чоловіком навіть піддалися ностальгії і згадали своїх дочок в такому ніжному віці …
Ідилію порушив несподіваний дзвінок того самого поліцейського. Знайшли маму малюка. Виявилося, що це зовсім не випадок з недбайливої матусею. Мама хлопчика була вагітна другою дитиною, коли вони пішли погуляти. І раптом у неї почалися різкі болі в животі. Сіли на лавку, малюк весь час був поруч. Мамі на трохи стало краще, і вона спробувала встати, і тут знову різкий біль і втрата свідомості. Та ще й сісти назад не встигла, так і звалилася за лавочку.
Місце це небагатолюдне, тому свідків не виявилося. А малюк, не розуміючи того, що відбувається, вирішив пограти з коляскою і «відкотив» її в іншу частину парку. Жінку знайшли трохи пізніше люди, але ніхто не зрозумів, що вона була не одна, а сама вона сказати нічого не могла. Вона прокинулася тільки в пологовому будинку, де з’ясувалося, що їй терміново потрібно робити кесарів розтин.
– Ми вже розшукуємо батька, потерпіть, будь ласка, ще трохи!
– Звичайно-звичайно, все в порядку! – пробурмотіла я, переварюючи новини.
А незабаром до нас у двері подзвонив переляканий молодий чоловік. Його звали Вадим, а нашого маленького гостя, як з’ясувалося, – Максим. У батька хлопчика тремтіли руки, коли він намагався запропонувати нам грошей в знак подяки за участь і допомогу. Але ми з чоловіком звичайно ж відмовилися.
А з дівчиною все було добре, на щастя … Вона народила донечку і назвала її на честь рятівниці її сина, тобто мене – Марія. А ще ми з для неї тепер хресні батьки! Тепер вже не загубимось, будемо спілкуватися сім’ями …