Історія про любов. Ми не змінюємося для тих, хто нас любить

Історія про любов. Ми не змінюємося для тих, хто нас любить

Один чоловік любив жінку.

Він її все життя любив. В юності полюбив і в армію пішов. А вона заміж вийшла – так буває. В юності так важко чекати. І почалося звичайне життя. Різні події і обставини.

Цей чоловік домігся великого успіху. І у нього були захоплення – він же був нормальний чоловік, цей Сергій.

Але він так і не одружився. Він в душі продовжував любити дівчину, яка його не дочекалася, але це було так дивно, що він нікому про це не розповідав. І навіть собі не зізнавався. Але він пам’ятав її променисті очі, її сміх, її ніжні руки, її витончену фігурку …

І минуло тридцять років – ціле життя. Сергій не сидів в соцмережах – що йому там робити при його високому становищі? І не підтримував стосунки з однокласниками, і друзями дитинства. Але ось випадково чи ні, але знайшов він цю Олю в соцмережі.

Звичайна сторінка з рецептами і статусами про любов і надію. Ні фотографій, ні розповідей про себе – порожня сторінка, нецікава. Але у нього серце закалатало, він мало не задихнувся і написав лист. І вона відповіла коротко і сухо.

Він знову написав – він навіть не знав, де вона живе. І вона знову відповіла коротко. Люб’язно і коротко. І він зрозумів, що любов нікуди не поділася, що він віддав би все на світі, щоб тільки побачити свою Олю, тільки поговорити з нею.

Але вона вперто відмовлялася зустрічатися, хоча відповідала на листи. Він став розшукувати її, адресу знайшов – і знову глухий кут. Не поїдеш же додому до людини, там сім’я, чоловік, діти, онуки бігають … Він мучився і писав. А вона відповідала.

І так пройшов рік. І Сергій страждав і бачив сни, немов все знову як раніше, вони юні, красиві, знову разом … Він дуже мучився. А потім ця Оля написала йому. Вона написала – нехай все залишається як є. Не треба зустрічатися. Мені під п’ятдесят. Я тяжко хвора. Я інвалід.

І від ліків і лікування я поправилась на сорок кілограмів. Я майже не можу ходити, тільки до аптеки. І я навіть не боялася, що ти мене підстережеш – ти мене не впізнаєш. Я тепер товста стара, але ти пам’ятай мене такою, якою я була.

Я теж все життя тебе любила, мій шлюб був помилкою, і ми недовго прожили разом. Я одна прожила життя – вже прожила. Усе. Я люблю тебе і прощай. Такий сумний і правдивий лист.

Цей Сергій побіг до Олі негайно – він же дізнався адресу. Вона відкрила двері і заплакала безсилими сльозами відчаю. А він дивився на неї і бачив тільки променисті очі і ніжні руки. Він свою Олю бачив, а більше не бачив нічого.

Ось нічого зайвого, і крапка. Вона залишилася красунею, і нікого краще не було на світі. І як нерозумно і марнотратно було втратити цілий рік! Цілий дорогоцінний рік на листування! І тепер вони разом. І зовсім не бачать один в одному ніяких змін, тому що любов має свій зір.

І кохана людина прекрасна і потрібна, що б з нею не трапилося. І, може бути, Оля одужає все ж – тепер є заради чого одужувати. І це – історія про любов. І про те, що ми не змінюємося для тих, хто нас любить…

За матеріалами brainum.ru