Як вроджена впертість врятувала дівчинці життя! Реальна історія

У привітаннях дуже часто прослизає тема про те, що я «баба зі сталевими яйцями». Задумалася, коли це почалося … і згадала один епізод з далекого дитинства.

Мені 4 роки. У садку за обідом дали тухлу камбалу.

Я її їсти відмовилася, а вихователька встала в позу і сказала, що поки я не з’їм з-за столу не вийду.

Бідні колеги по садочку давились, плакали, але їли цю драну камбалу. А я, упершись рогом в стіл, просиділа над тарілкою весь сон-годину, полуденок мені теж не дали і не випустили з-за столу в туалет. Погрожували віддати мене в міліцію і посадити до в’язниці. Навіть коли всі пішли на вечірню прогулянку – я сиділа за столом над вже давно померлою холодною рибиною.

Увечері прийшла за мною мама, всім виписала «на горіхи» за знущання над дитиною і повела додому.

А вранці … вранці з’ясувалося, що наша група закрита на карантин, бо всі отруїлися, частина в лікарні, а частина вдома.

А я цілий тиждень відпочивала у бабусі на дачі, засмагала, купалася і дуже чітко усвідомлювала: дорослі далеко не завжди мають рацію. І треба вміти відстоювати свою точку зору не дивлячись ні на що.

Так почали загартовуватися мої «яйця» …

Авторський розповідь Олени Малікової