ЖIНКА ВИКУПИЛА ДIВЧИНКУ У БАБЦІ З МЕТРО І ДАЛА ЇЙ ШАНС НА ЖИТТЯ

ЖIНКА ВИКУПИЛА ДIВЧИНКУ У БАБЦІ З МЕТРО І ДАЛА ЇЙ ШАНС НА ЖИТТЯ

Віка бігла додому з роботи. На вулиці було холодно, дув вітер і бив дощ.

Жінка заскочила в метро, струсила краплі дощу, озирнулася і пішла до ескалатора. Джерело

В той момент коли Віка йшла по переходу, вона раптом помітила стару, що прихилилась до стіни.

Бабуся була брудна, одягнена в якесь лахміття. Поруч зі старою стояла коляска, з якої лунав писк.

Віка не втрималася і заглянула в коляску і тут же відскочила. Жінка чекала побачити немовляти, але на неї дивилася дівчинка років п’яти.

Дівчинка теж була дуже брудна, одягнена в старе, явно маленьке плаття.

-Що ж ви дитину на холоді тримаєте? – запитала Віка у бабки.

-А куди я її подіну, мені працювати треба, – відповіла стара скрипучим голосом, – та й все одно їй, нічого не розуміє.

-Чому не розуміє? – здивувалася Віка.

-Так хвора вона з народження, – відповіла бабця.

-А батьки її де? – Не вгамовувалася Віка.

Тато в тюpмі, а мама гуляє десь, – похитала головою стара, – давно вже дівка у мене на руках.

Віка порилася в гаманці, простягнула старій гроші.

-Ось візьміть, може фруктів дівчинці купите, – з надією сказала Віка і пішла до зупинки поїзда.

На наступний день Віка шукала стару, але її не було.

-Ви Маньку шукайте? Так їй вчора якась багачка гроші відвалила, ось вона на радощах і пішла веселитися, – сказала якась жінка.

Віка важко зітхнула і попленталася додому. У неї ніяк не виходила з голови дівчинка, її пронизливий погляд відразу запав Віці в душу.

Через три дні Віка знову натрапила на бабу Маню.

-Віддайте мені дівчинку, – несподівано для себе попросила Віка.

-Навіщо вона тобі? – здивувалася стара.

-Я її вилікую, вивчу, – сказала Віка тремтячим голосом.

-Не вірю я в таке, щоб хворе дитя на себе добровільно вішати, – загарчала стара.

-Так ви можете приходити до нас коли захочете, відвідувати дівчинку, – сказала Віка, – а як її звати.

-Томка її звуть, – буркнула стара.

-Тамара, красиве ім’я, – посміхнулася Віка.

-Будеш гроші давати за неї, віддам, – нарешті зважилася стара.

-А скільки? – запитала Віка.

-Домовимся, – блиснула очима стара.

-Добре, ось візьміть, – сказала Віка, простягаючи старій гроші.

Бабка помусолила гроші, грунтовно запхала їх у кишеню і штовхнула коляску до Віки.

-Забирай, та адресу залиши, – примружилася стара.

Віка принесла дівчинку додому, розділа її і жахнулася. Дитина була дуже худою, в синцях, а в голові купа вошей.

Жінка тут же подзвонила знайомому педіатру і викликала її додому.

Минуло багато років, зараз Тамарі двадцять п’ять років, вона просто обожнює свою маму Віку і знає, що якби не вона, то нічого хорошого Тома в житті б не побачила.

Мама терпляче вилікувала і вивчила дочку. Скільки сил вона доклала для реабілітації дитини, знає тільки Віка, але вона домоглася свого, її дівчинка виросла, вивчилася і зараз працює бухгалтером в хорошій фірмі.

Бабки Мані вже немає на білому світі, але поки вона була жива, Віка справно віддавала їй гроші щомісяця, навіть коли Віка вже офіційно удочерила Тамару.

You cannot copy content of this page