У однієї жінки розцвів кактус. Чотири роки стирчав на підвіконні і на тобі
У однієї жінки розцвів кактус. Ніщо не віщувало. Чотири роки стирчав на підвіконні, схожий на похмурого і неголеного похмільного двірника – і на тобі. А дехто вважає її злісним бездушним стервом. Неправда ваша. У злісних бездушних стерв кактуси не цвітуть.
І в думах про кактус вона відтоптала ноги похмурому чоловікові в метро, але не здійнялася ображено (а якщо ви такий пан, то на таксі їздити треба!), А посміхнулася:
– Не гнівайтесь, заради бога, не можу ні за що вхопитися, хочете – наступіть мені на ногу, будемо квити.
І похмурий чоловік проковтнув те, що вже збирався було озвучити. А потім вийшов на своїй станції і замість того, щоб обізвати тупою коровою наплуталу здачу касирку, сказав їй:
– Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я з ранку теж не сильний в арифметиці.
А кіоскерка віддала за просто так два старих журналу і цілу купу старих газет одному дядькові, який, видно, дуже любив читати, але кожен день купував тільки одну газету, дешевшу. Взагалі-то, нерозпродане належало списувати, але є методи обходу.
А задоволений дідок пішов додому з оберемком преси. І, зустрівши сусідку з верхнього поверху, не вчинив їй щоденний скандал (ваша дитина тупотить по квартирі, як кінь, виховувати треба!), А подивився і здивувався:
– Як дочка ваша виросла щось … От не зрозумію, на кого схожа більше – на вас або на чоловіка? Красуня буде, у мене око досвідчене.
А сусідка відвела дитину в садок і примчала на роботу. І не обгавкала безглузду бабку, записану до невропатолога на вчора і прийшла сьогодні, а сказала:
– Гаразд вам засмучуватися, і я забуваю. Ви посидьте, а я запитаю у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.
А баба не стала загрожувати скаргами в усі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, вимагаючи у доктора виписати дуже дієві, недорогі і ще не придумані ліки, щоб прийняв – і все, як двадцять років тому, а зітхнула:
– Я ж не зовсім з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, ви мене, доктор, вибачте, тягаюсь до вас, як на роботу.
А доктор їхав ввечері додому, згадав бабцю і пошкодував її, і подумав, що життя, чорт його забирай, летить повз, повз, і зупинився біля супермаркету, купив букет якийсь дурний і торт з хижого виду кремовими квітами. І поїхав потім зовсім в іншу сторону.
– Ну що ми все, як діти, в пісочниці пасочки ділимо, ось я тобі торт купив, тільки я на нього портфель поклав ненавмисно, але це ж нічого, на смакові якості не впливає. І квіти купив, правда, їх теж портфелем притиснуло, пом’ялися, може, відійдуть?
– Відійдуть, – сказала жінка, – ми їх реанімуємо. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся – а в мене кактус розцвів, бачиш?