«Мій синочок одружується, треба б весілля зіграти. Можеш надати свій ресторан безкоштовно?»

«Мій синочок одружується, треба б весілля зіграти. Можеш надати свій ресторан безкоштовно?»

Я по життю була нічим не примітна. Завжди траплялося так, що у наших родичів діти були прикладом для наслідування. Син тітки Галі вмів грати чудово на скрипці, вона вічно хвалилася навичками гри свого сина.

А мене вона називала «сірою мишкою», мовляв тому, що я нічого не вмію робити.

Дочка рідної сестри моєї мами зовсім займалася в’язанням професійно, вона могла добре в’язати як одяг, так і іграшки. Так ось це теж було приводом ніс задерти і доводити, що «моя доня найкраща».

Ну а я що? Я любила книжки читати та була у мене мрія – відкрити свій власний ресторанчик в стилі Парижа. Любила я Францію і ось хотілося мені, щоб у нас в місті був такий заклад. Я розуміла, що це дуже складно організувати подібний заклад. Але, мрія є мрія.

На мене родичі дивилися як на не зрозумій кого. Тому що у мене не було будь-яких здібностей, якими можна було похвалитися. Я не грала на музичних інструментах, не вміла щось в’язати так і в навчанні я була не відмінницею.

Ось так і проходило життя серед наших родичів в постійному суперництві. Хто кого, так би мовити. Коли діти багатьох родичів закінчили школи, то почали вступати до університетів. Знову ж пішли хвастощі, хто куди і у кого краще вийшло.

А я пішла на економіста. Так, багато мені говорили, що це не затребуване, краще б на лікаря \ інженера. Але не на економіста, ніхто мій вибір не оцінив. Як шкода, що мені було глибоко плювати. Загалом, як ви вже зрозуміли, була я сірою мишею для всіх цих людей.

Навіть мої батьки за мене раді були, що я по життю робила те, що для себе вважала корисним, а не що батьки мені скажуть, чи що гірше того, накажуть.

Доля мене одного разу звела з чоловіком, який, як не дивно, був старший за мене на 20 років. Природно, коли родичі дізналися про мої стосунки з цим чоловіком, то мене відразу ж стали з усіх боків засуджувати, мовляв я розумом рушилась.

Адже ця людина мені мало в батьки не годиться. Навіть мої батьки засудили мене за мій вибір, назвавши його НЕ розважливим.

І нікому б в голову не могло прийти, що я просто люблю цю людину, як і він мене. Коли я познайомилася з ним, то знала про нього лише тільки те, що він у своєму житті мав лише одні відносини з дівчиною, але ніколи не був одружений. Він сказав, що працює звичайним менеджером. Але мені було все одно.

Але найбільшим здивуванням для мене стало те, що мій чоловік через чотири місяці наших відносин зізнався в тому, що насправді є серйозним бізнесменом і він далеко не звичайний менеджер. Він пояснив свої дії тим, що не хотів би, щоб до нього тягнулася жінка тільки через гроші, а не по любові. Так ось він був упевнений, що я його дійсно люблю.

Я не ображалася на нього, хоча, могла б. Але я зрозуміла його позицію. Тоді ми переїхали жити в його великий котедж. А квартира, яку, як він мені говорив, що знімав, насправді була його і він її зараз став здавати.

А ще він знав про мою мрію, про те, щоб відкрити ресторанчик у французькому стилі. І він допоміг мені здійснити мою мрію. Майже через рік у мене відкрився новий власний ресторан, а освіта економіста дуже допомогло мені у веденні ресторанної справи.

Мої родичі, а саме спочатку батьки, дізналися про те, як я стала жити. І ось тоді почалося. Батьки мої, які ніколи мене особливо ні в чому не підтримували, стали розповідати всім родичам, яких висот я домоглася і що я вже живу мало не в палаці.

Треба ж, ніколи в мене не вірили, а тепер всім хваляться мною. І вже якось забули вони про те, що моєму обранцеві, а тепер ще й чоловікові, років на 20 більше, ніж мені.

Але це дрібниці. Про мене тепер згадали і тітка Галя, і сестра матері і інші родичі. Вони знали, що у мене є і ресторан. Звідки у них така інформація я гадки не маю. Зустрілася я зі своєю тіткою, яка мене, як я пам’ятаю, називала «сірою мишкою». Відбувся у нас наступний діалог:

– Ой, Надюша, як ти покращала, привіт красуня! – з посмішкою до вух запитала тітка Галя.

– Доброго дня.

– Слухай, я я чула, що у тебе ресторан свій є?

– Так є. А що?

– Так ось мій синок одружується, треба б весілля зіграти. Можеш надати свій ресторан безкоштовно?

– А з чого б відразу безкоштовно? – зовсім була я здивована подібною відповіддю.

– Ну як чого, вважай, що це буде твій подарунок молодим на весілля. – все так же противно посміхаючись прозвучала тітка.

– Ага, розбіглися. Я пам’ятаю, як хтось мене «сірою мишкою» називав, а тут вже я повинна ресторан безкоштовно вам дати. Обійдетеся.

– Ох і хамка ж ти, не змінилася ні скільки. Хто старе згадає …

– Ну-ну, я зрозуміла вас. Всього найкращого!

Що я хотіла донести цією розповіддю? Можливо, я не тактовно себе повела, але тим не менш, не будьте такими ж лицемірними людьми. Воно того не варте.

Джерело

 

Підпишись на нас!

Якщо Вам подобаються наші новини, будь ласка натисніть на кнопку!