Історія в пологовому будинку. Це була перемога всієї нашої бригади

Історія в пологовому будинку. Це була перемога всієї нашої бригади

Ось така була у нас історія в пологовому будинку. Сиджу на прийомі в ЖК, раптом дзвінок з пологового будинку:

– Доктор, терміново до нас! Самозвернення – вагітна з болями в животі, з двома рубцями після кесаpевого розтину!

Кидаю прийом, біжу в пологовий будинок, і бачу – на кушетці в приймальні лежить вагітна, з посірілою шкірою і тихо стогне.

– Що трапилося? – питаю я, а сама вже оголюю її живіт і проводжу огляд. Матка «дибки», щільна, болюча. Частини плоду чітко не визначаються. Серцеві тони плоду чітко не вислуховуються – чи то у дитини брадикардія, то чи у мами тахікардія.

Тут же згадую, що ця жінка приходила до мене на прийом в ЖК рівно тиждень тому, ставати на облік. І у неї дійсно два кесаревих розтини в анамнезі.

– Живіт болить, – відповідає мені пацієнтка. – Ось, їздили до рідні в сусіднє село, всією сім’єю, на своїй машині. Так розтрясло, напевно, що в машині живіт захворів. А зараз і сечі немає ..!

– Тиск який? – питаю у своїх акушерок. – Сто на шістдесят. – Перекладайте жінку на ноші та на руках у хірургію! – Як на руках? – кликали мої дівчатка. – Вона ж тільки що сама прийшла! – На руках і на ношах! – гаркнула я. – Чоловіка в помічники візьміть!

А сама вихором в ординаторську, і падаю на телефон:

– Хірургія? Терміново розвертайте операційну! Ми до вас несемо розрив матки по рубцю!

Набираю другий номер:

– Жіноча консультація? Терміново підняти картку М.М., вона була у нас тиждень тому, і з результатами аналізів все занести в хірургію! Мене на прийомі не чекайте, йду в операційну!

Хапаю порожню історію пологів і біжу слідом за ношами.

У хірургії нас вже зустрічає Васильович, вимірює пульс хворої, оцінює хабітус (стан хворої), тихенько питає мене:

– Йдемо на дитину, або на маму?

Я у відповідь круглі очі: – Васильович! Яка дитина!? Мені б маму витягнути!

– Зрозуміло, – відповів він, і покотив хвору в операційну. Я біжу в ординаторську, стикаюся з асистентом:

– Толь, давайте починайте митися, я слідом! Через ..дцать секунд і я намиваюсь, одягаюся, до столу – почали! Розкривають, дивимося: на нас в рану корпорально розірваної матки дивиться повністю відшарована плацента, нижній край якої щільно вріс в рубець. У черевній порожнині близько п’ятисот мілілітрів темної крові.

– Ой, Толя, допомагай! я боюсь! – шепнула я асистентові. – Не бійся. Давай разом, – і починає обережно, одним пальцем відводити тканину плаценти від країв рани. Кровотеча не посилилася.

– Все вже скоротилося, працюй, – заспокоїв він мене. І ми почали працювати. Відвели плаценту, не чіпаючи нижнього краю, розкрили плодовий міхур, і дістали абсолютно білу, як аркуш паперу, дитину, без ознак життя.

– Шкода, не встигли … – промовив мій хірург, – все знекровилося через пуповину. – Васильович, подивися, а?

Може ще можна щось зробити? Ти ж у нас чарівник! – слізно попросила я, передаючи бездиханне тільце на руки акушерці.

Поруч стояв зовсім понурий молодий неонатолог.

Віддавши дитину, ми продовжили працювати. Попереду нас чекало ненависне викорінення. І ось хвилин через десять напруженої роботи, коли вже судини були перев’язані, і можна було відкидати матку, ми почули якийсь слабкий писк – не то кошеня, не то здалося ..?

Але писк наростав і перейшов у впевнений плач дитини! – Невже оживив!? – здивувалися ми, – Васильович, це наша дитина плаче !?

В операційну із задоволеною посмішкою заходить Васильович:

– А хіба не ви говорили, що я чарівник? З легкістю і на підйомі ми закінчили операцію. При повному розриві матки врятували і маму, і дитину!

Це була перемога всієї нашої бригади !!

За матеріалами pic-words.ru